“Ми не думали, що таке буде”. Олена Сіма розповіла про ситуацію у Юнаківській громаді
З майже п’яти тисяч мешканців Юнаківської громади нині там залишаються менше півсотні. Решта евакуювалися переважно у Суми. Третина населених пунктів позначені на мапі DeepState повністю або частково підконтрольними російським військам. Суспільне поспілкувалося з головою громади Оленою Сімою про те, як працює громада в релокації, що роблять для тих, хто поїхав, і хто залишився.
– Якою громада була до повномасштабного вторгнення?
– Працювали школи, садочки, бібліотеки, будинки культури. Було дві амбулаторії, чотири ФАПи, громада розвивалася. Дуже багато в нас пам’ятників архітектури: садиба Ліщинського, церкви старі, крейдяний кар’єр в Могриці. Працювало позашкілля, були бальні танці. У нас є Юнаківський народний хор. Минулого року ми підтвердили його звання.
Але все в один момент перекреслилося. Падають КАБи, літають дрони. Найстрашніше було, коли почалася війна, почалися сильні обстріли. Коли прилітали бомби, ракети. Це було вночі, коли люди відпочивали. Дуже тяжко витягувати людей з-під завалів. Ще тяжче їх хоронити”.
– А скільки загиблих цивільних в громаді з 2022 року?
– Мабуть, 13 людей вже в нас. Ми не беремо, що ще в нас були і поранені люди. В нас було дві жіночки поранених і одна на фермі. Три жіночки поранених було у Басівці. Дуже такі складні в них були операції, але вижили.
– Які виклики нині перед вами?
– Евакуація наших людей. Ми, перш за все, повинні були дбати про те, щоб зберегти здоров’я наших місцевих мешканців. Люди від початку не сприймали евакуацію. Думали, що це трохи повоює з нами Росія і це все закінчиться, всі вони там будуть жити. Але перші в нас постраждали це село Басівка і село Локня — Басівський старостинський округ.
– Чи лишається зараз хтось у громаді?
– П’ятикілометрова та десятикілометрова зона — людей не залишилося. Лишилися люди в Кияницькому старостинському окрузі і в Могриці. Могриця потрапляє у десятикілометрову зону. Але є люди, там 29 людей, які взагалі не оформлювали ні евакуацію, ні статус ВПО. Вони взагалі не виїжджали.
– Якось їм допомагаєте?
– У нас є виконувач обов’язків офіцера громади. Ми їм кожний місяць туди возимо гуманітарну допомогу. Також надаємо медичні послуги, туди виїжджає фельдшер. Соцпрацівниці допомагають людям похилого віку, бо в нас ще на території громади лишилися 12 бабусь. Сказали, що ми нікуди виїжджати не будемо. Ми тут народилися, ми тут і помремо. Вони не хочуть свої хати кидати. Востаннє щодо евакуації до нас зверталися місяць назад. Це була в нас жінка із Січі. Ми її вивезли. Нам допомогли вивести їх “Білі янголи”, а тоді вже Червоний Хрест доправив за місцем проживання. Одну — у Запоріжжя, ще одну — в Харківську область до дочки.
– Чи є фінансова підтримка?
– Людям, які постійно проживають на території громади, будуть виділені кошти на придбання деревини на опалювальний сезон. Решта повинні звертатися за місцем реєстрації і за місцем свого ВПО, щоб отримати кошти на опалювальний сезон.
– Чи мають люди змогу отримувати компенсацію за зруйноване житло?
– У нас у сільській раді створена комісія з обстеження зруйнованого майна. До 2025 року, коли не було таких сильних обстрілів, комісія виїжджала на місце зруйнованого майна. Ситуація в нас погіршилася — Басівський старостинський округ і центр села Юнаківка — я не буду нехтувати життям своїх працівників. Заяви ми отримували у людей, але комісія не розглядала. Тому що не було відповідальної постанови. Постанова була тільки для громад, які знаходяться в окупації і для громад, які знаходяться в зоні активних бойових дій. Ми написали листа до віцепрем’єр-міністра, до народного депутата Васильєва. Запрошували мене неодноразово на великі заходи в Києві, і ми саме питання підіймали. Внесли зміни до 815-ї постанови про те, що тепер наша сільська рада має право обстежувати житло дистанційно. Навіть громада, яка знаходиться в можливих бойових діях.
2023-2024 рік, коли в нас були кошти, ми не думали, що воно таке буде. У людей були пошкоджені вікна, двері. Ми допомагали. А, коли такі стали масивні обстріли, люди почали потрошку виїжджати, то звісно, що це тільки їм може допомогти “єВідновлення”. З січня 2025 року 300 людей уже в нас отримали кошти і придбали житло. Ми, коли людей евакуювали, писали звернення до міської ради, в Лебединську громаду, в Степанівську, чи зможуть вони прийняти наших людей. Наші люди переважно перебувають в місті Суми в гарних гуртожитках.
– Яка нині ситуація у громаді з освітнім сектором? Цього року довелося закрити Басівську школу, призупинила діяльність Могрицька школа.
– У нас працює дві школи: Новосічанська і Юнаківська. Налічують 180 дітей. Також у нас працює дитячий садочок. Нещодавно з’явилася можливість відправляти дітей громади на відпочинок за проєктом “Пліч-о-пліч”. Нам трапилась дуже гарна перша громада — Городоцька громада Рівненської області. Співпрацюємо вже рік. В цьому році ми оздоровили всіх своїх старшокласників. Вони в нас з самої весни і по сьогоднішній день їздили на відпочинок. Маленькі дітки — треті, п’яті класи — ще боялися їздити. Нині маємо меморандуми вже з трьома громадами.
– А медицина, що з нею?
– Працюють фельдшери, медсестри. Всі люди, які були в нас задекларовані у Юнаківській амбулаторії, вони зараз всі знаходяться у нашій амбулаторії і вона надає їм медичні послуги. У нас є дві машини медичних. Тому дівчата виїжджають по місту Суми до декларантів, роблять крапельниці, уколи.
-У липні армія РФ атакувала рейсовий автобус, який їхав з Юнаківської громади. Яка ситуація з транспортом нині?
– Загинула моя сусідка. Дві сусідки сестри загинули. Автобус рейсовий до нас уже не їздить. Тому що він вже попадав неодноразово під обстріл. Дуже важко, коли хоронимо ми своїх місцевих жителів, дуже важко.
– Чи маєте план відновлення Юнаківської громади?
– У нас написана стратегія нашої громади. Ми повинні першочергово знати, хто до нас повернеться. Ми вже будемо знати, які в нас села лишаться не дуже пошкоджені. Що б перше ми зробили? Розмінування. Це головне, що треба для нашої громади. Друге, треба вивозити все те сміття, яке стало в нас з нашими будівлями, з інфраструктурою. А потім ми вже будемо планувати, скільки людей до нас повернеться, скільки в нас буде учнів, хто в нас залишиться. Зараз дуже багато фондів, які працюють над такими модульними будиночками. Мені б хотілося поставить ті модульні будиночки, щоб люди повернулися в них жити. Також ми перші на черзі на модульну школу. Нам швейцарці обіцяють дати її. Може б наші громади побратими допомогли, ми б установили найпростіші укриття туди. У нас багато є планів, але плани — це плани. Головне для нас, щоб закінчилась війна.
– А як, за вашими спостереженнями, змінилися настрої людей під час повномасштабного вторгнення?
– Люди агресивні, бо ніхто не думав, що якраз таке станеться з нашою громадою. Я їх розумію. Лишитися без того, що ти все життя наживав, дуже важко. Спочатку не вірили в “єВідновлення”. Зараз уже трошки все покращилось.
– Що для вас особисто означає бути головою прифронтової громади?
– Якби я знала, що це буде війна, я б певно б не подавала свою кандидатуру на вибори, бо це дуже важко. І коли ми були в Юнаківці, було таке, що падали під столи і в ями. Ми під такі обстріли потрапляли… В Кияниці під сільською радою лежали. Скільки в громаді людей, скільки думок. Усім ти не можеш бути хорошим.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ