Мисливствознавець розказав, що він та його єгері роблять у лісах Сумщини
Поблизу Конотопа їдемо лісовою дорогою — обабіч стіною здіймаються дуби, сосни та берези. На телефоні зникають позначки зв’язку. Зупиняємося біля огорожі, за якою — великий ставок прямокутної форми, дерев’яні бесідки й гойдалки, кілька будівель. Під ногами стелиться різнотрав’я, росте багато конюшини. Ґрунтовою дорогою під’їжджає службове «Рено» з написом «Ліси України», з нього виходить мисливствознавець Павло Лашин. На рукаві його темнозеленої футболки видно нашивку «Державна лісова охорона». Уже понад п’ятнадцять років Павло береже ліс і диких тварин, що в ньому живуть.
Що в лісі роблять мисливствознавець та єгері
У дитинстві разом з батьком-екологом Павло збирав гриби і ягоди в лісі поблизу Середино-Буди, де народився. Подобалося спостерігати за тваринами й бути на природі, розповідає він поки йдемо доріжкою з кругляків дерев, що веде до бесідки. За рік після випуску зі школи Павло влаштувався працювати єгерем, а згодом став мисливствознавцем. Це фахівець, який відповідає за диких тварин у лісі: веде облік, охороняє й стежить, щоб полювання відбувалося за правилами, не було браконьєрства. Павло Лашин здобув юридичну освіту в Сумській філії Харьківського національного університету внутрішніх справ. Знання з того часу допомагають йому працювати з документами, зокрема складати протоколи на порушників. Дещо пізніше чоловік здобув фах інженера лісового господарства в Сумському національному аграрному університеті.
Підходимо ближче до ставка — пожежної водойми. По обидва боки — різні господарські будівлі. Поруч з однією пасеться конячка Майка. Вона неквапливо підіймає голову, продовжуючи жувати й позирає на нас. Павло розказує, що в сніжні зими, коли навіть техніка не може проїхати до підгодівельних майданчиків, на допомогу приходять коні. Саме вони допомагають розвезти корми туди, куди не дістатися автівкою.
Зараз Павло Лашин керує дев’ятьма єгерями та працює на трьох мисливських дільницях: це близько 140 тисяч гектарів територій, які треба обстежувати та доглядати. Тож, як каже Павло, у їхньої команди графік не завжди нормований.
— Встаю до шостої ранку й виїжджаю на якусь із трьох дільниць. Повертаюся, часом, до півночі. З єгерями спостерігаємо за популяціями звірів, стежимо, щоб не було браконьєрів. Якщо виявляємо порушення, затримуємо людей і складаємо адміністративні протоколи. У щоденниках записуємо час початку обходу, маршрут і коли якого звіра зустріли. Робимо це для легшого обліку, адже перерахувати тварин за день неможливо, — пояснює Павло.
Як рушали, мисливствознавець забрав з автівки й тепер кладе на дерев’яний стіл пристрої, за допомогою яких єгері стежать за угіддями. Перший — тепловізор. Він вловлює тепло тіла тварини чи людини й завдяки цьому показує їхні силуети навіть у суцільній темряві.
— Тепловізор використовуємо в будь-яку пору року, але краще він працює в холодну — тоді бачимо десь на кілометр. У теплий період дальність менша — метрів 500. Він допомагає нам рахувати звірів і виявляти порушників. Удень користуємося біноклями, — пояснює Павло.
Далі показує фотопастку. Єгері кріплять такі пристрої до дерев на шляхах, де часто проїжджають браконьєри. Вони фіксують рух. Частина пристроїв одразу передає зображення на телефон, в інших є карта пам’яті, яку потрібно періодично перевіряти. Фотопастки також допомагають вести облік тварин. Стають у пригоді й рації, адже зв’язок у лісі є не всюди.
Під час повномасштабного вторгнення, розказує мисливствознавець далі, збільшилася кількість лісових пожеж. Тож єгері допомагають і з цим — гасять їх. Робити це Павлу доводилося не раз, тож процес пам’ятає добре. Кожне надлісництво має на своїй території по декілька камер відеонагляду. Оператор виявляє загоряння й передає приблизні координати лісничому, який разом з майстром лісу організовує роботу далі. На пожежу виїжджає трактор: він розчищає просіку — смугу без дерев і чагарників, яка не дає вогню поширюватися. Потім на місце заїжджає бригада з ранцевими оприскувачами та «хлопавками» — і гасить вогонь.
— Хоча я займаюся здебільшого охороною тварин, це не означає, що інше в лісі не моя турбота. Якщо бачимо порушення, повідомляємо поліцію й допомагаємо затримати зловмисників, зокрема це можуть бути й незаконні рубки дерев. Ми працюємо як одне ціле. Звертаємо увагу на все, що коїться в лісі, маємо зв’язок з усіма екстреними службами, які діють у нашій області, — розповідає Павло.
Рахують тварин, ловлять браконьєрів та готують корми
Робота в мисливствознавця та єгерів є цілий рік. Улітку зосереджуються на спостереженні за тваринами. Також заготовляють корми, ремонтують біотехнічні споруди — годівниці й вольєри.
— Гіллячковий корм заготовляємо власними силами. Траву на біополянах скошуємо й висушуємо на сіно, а на кормових полях сіємо зернові культури, — каже Павло.
Восени акцент зміщується на охорону: коли листя опадає, тварини частіше виходять на поля, де стають легкими мішенями для браконьєрів. Деякі люди, на жаль, сприймають це як забаву й виїжджають на полювання.
Точної статистики випадків браконьєрства команда не веде — фіксує натомість кількість проведених рейдів. За словами Павла, лише за пів року на трьох дільницях, де він працює, провели понад 120 виїздів і склали сім протоколів.
Один з масштабних випадків, згадує мисливствознавець, стався на Середино-Будщині ще до повномасштабної війни. Лісовій охороні зателефонував лісничий — і команда виїхала на місце двома машинами, щоб затримати порушників.
— Ми визначили, де полюють браконьєри, й оточили це місце — тікати їм було нікуди. Тоді склали близько 10 протоколів, — згадує Павло.
У таких випадках лісова охорона може зробити попередження або виписати штрафи: від 102 до 1 020 гривень. Якщо ж порушник — посадовець, то з нього стягують від 510 до 1 530 гривень. За незаконно добутого звіра чи птаха доводиться відшкодовувати збитки — від однієї тисячі гривень за білку до 80 тисяч гривень за лося, каже мисливствознавець.
На запитання про безпекові засоби Павло відповідає: як представник лісової охорони, він за законом має право використовувати для самооборони власну зброю, а також службову зброю підприємства. За словами Павла, регулярні патрулювання допомагають запобігати браконьєрству — люди знають, що угіддя контролюють, і не наважуються порушувати правила.
Водночас полювання за правилами в Сумській області зараз повністю заборонене через воєнний стан. Як виняток, до обов’язків єгерів входить регулювання чисельності хижаків, зокрема лисиць. Мисливствознавець каже, що вони можуть переносити збудники захворювань, тож це потрібно для їх профілактики серед тварин.
За словами Павла, до війни в області можна було полювати на оленя європейського, косулю європейську та дикого кабана за ліцензіями, а також на зайця-русака, лисицю й вовка за окремими дозволами. Восени відкривалося полювання на перелітних птахів.
— Після зимового обліку тварин, перед початком сезону полювання, ми складали проєкти лімітів на добування диких парнокопитних. Робили це згідно з проєктом мисливського впорядкування. Потім подавали документ на затвердження до Північного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України. Вони перевіряли документи, надавали бланки ліцензій, які потім продавали мисливським колективам, — розповідає Павло.
Спілкуючись, ми підходимо до одного з майданчиків підгодівлі для тварин. Це дерев’яний будиночок трикутної форми з шиферним дахом. У яслах лежить сіно. Сюди в холодний період року приходять різні тварини, щоб підживитися.
Як каже Павло, найважча пора року для роботи — зима. Минулого сезону через снігопади довелося розчищати лісові дороги, щоб дістатися до тварин і підгодувати їх. На снігу утворювалася крижана кірка — вона ранила копита звірів і могла призвести до загибелі.
Навесні в лісі наступає «сезон тиші», тобто час народження дитинчат. У цей період особливо важливо охороняти угіддя від браконьєрів.
У лісах зустрічають вовків, зубрів та кабанів
У Конотопській, Шосткинській та Свеській мисливських дільницях водиться чимало видів тварин і птахів. Найбільше тут європейських козуль та оленів, диких кабанів, лосів. Також можна зустріти зайців, лисиць і вовків, а з птахів — перепілок, куріпок, качок та лисок. Павло каже, що з 2022 року дикі тварини перемістилися далі від лінії фронту — ближче до поселень людей.
Утім, ближче не означає, що вони не бояться людей — навпаки, більшість звірів і досі тримається на відстані. З-поміж усіх видів найскладніше мисливствознавцям і єгерям спостерігати за вовками.
— Вони переміщуються вночі, долають кілометри, тож стежити за ними майже неможливо, — пояснює Павло.
На кожній із його дільниць мешкають приблизно від п’яти до десяти вовків, хоча ці показники умовні, бо тварини мігрують. Водночас кількість залишається стабільною.
На Сумщині також живе одна з найбільших популяцій червонокнижних зубрів — їх тут близько 68. Тварин помічають у Конотопській мисливській дільниці та в регіональному ландшафтному парку «Сеймський».
Ще в області є три вольєри, де розводять оленів. У підпорядкуванні Павла Лашина — два з них. У Шосткинському, площею 117 гектарів, мешкають 30 оленів європейських. У Конотопському, площею 147 гектарів, — 111 оленів європейських та 11 плямистих, а ще шість ланей. Тварин тримають у великих вольєрах у напіввільних умовах. Такі огороджені території використовують, щоб розводити тварин і тимчасово тримати їх під наглядом, а потім випускати у природу.
Історія Середино-Будського вольєру почалася з порятунку поросят у лісі, пригадує Павло. Тоді браконьєри вбили дику свиню, а її дитинчата залишилися без захисту й догляду. Єгері помістили їх до вольєра. Спочатку він був маленьким, але з часом виріс до восьми гектарів — там мешкало близько 30–40 диких кабанів. Після повномасштабного вторгнення на тій території стало небезпечно, тож тварин випустили до лісу.
Цих й інших звірів Павло охороняє в лісі. Попри війну, ненормований графік і щоденні нестандартні ситуації, каже, не уявляє себе на іншій роботі.
— Я корінний житель Сумщини, мешкаю з родиною серед лісу, адже він у нас росте всюди. Наш регіон дуже гарний: усюди звірі, річка, поле, сонце. Бачити все це щодня — саме те, що подобається мені в роботі, — каже Павло.
Ми виходимо з трави, яка біля підгодівельного майданчика росте до поясу, на лісову дорогу. Мисливствознавець сідає в «Рено» — і знову рушає оглядати дільниці. День лише починається, а роботи, як завжди, попереду ще багато.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ - там ми даємо оперативну інформацію