Місце без дітей і без зв’язку: як живуть люди в Великій Писарівці
До обіду вулиці Великої Писарівки – майже порожні. Біля кошика для пластикового сміття зустрічаємо пана Олександра. Попри те, що зранку селище вже обстріляла російська армія, говорить чоловік, вийшов в центр. Він сортує сміття та додає: жаль, що тепер його забирають не регулярно, як було раніше. Залишати рідне селище з дружиною не хочуть.
До повномасштабного вторгнення у Великій Писарівці мешкали близько чотирьох з половиною тисяч людей. Як нині живуть у селищі – місцеві розповіли Суспільному.
“Це моя Батьківщина. Мої пращури тут жили. Я нікуди не поїду. Ховаються всі, боїмося всі. Живемо. Діти виїхали. Жінка…”, – каже місцевий житель Олександр.
Нині в Великій Писарівці залишаються 1350 людей, розповідає секретар селищної ради. Серед них – жодної дитини, всіх евакуювали. Останнім часом, говорить, місцеві мешканці почали повертатися.
“Ми зараз працюємо над тим, щоб можна було їх забезпечити гуманітарною допомогою, відбудовою домогосподарств. Основна причина, по якій повертаються, щоб зберігати свої домогосподарства в осінньо-зимовий період. І інше, мабуть, недостатньо людям допомоги надають, щоб вони знайшли собі житло”, – каже секретар селищної ради Володимир Лєонов.
Серед тих, хто лишається в селищі й жодного разу не виїжджав – пані Ніна. Жінка розповідає: поховала чоловіка 13 років тому. Відтоді живе сама.
“Зранку повітряна тривога була. Я оце вирішила пройтись, тому що одній сидіти вдома нудно. Чекаєш, коли діти приїдуть – радієш. Сьогодні стріляли. Страшненько було, ну а що ж робити. Ми сидимо в хаті. Що ж ховатися? Що там, що там будеш під обломками”, – говорить Ніна Мовчан.
Олександр працює в місцевій аптеці. Говорить: залишається задля людей – щоб вони могли мати регулярний доступ до ліків.
“А що виїздити? А людей куда бросати? Аптеку бачили? Сюди адміністрація надала приміщення, працюємо. Всі аптеки порозбивані, школи. Немає нічого нормального”, – пояснює Олександр.
Пообіді до аптеки приїздить родина пенсіонерів. Раїса Глинська каже, після того, як поховали сина, залишилися самі.
“Вдень приїжджаємо. Стріляють по-різному: вдень і ввечері. Періодами немає, а так – цілий день. Вимушено в аптеку треба – то їдемо. Дуже ми безпомічні. Нема нікого. Син помер. Чоловіку – 85, мені 80, ноги не ходять, рука не робить, діватися ніде”, – говорить пані Раїса.
“Дякуючи нашій лікарні, двічі на тиждень приїздить лікар, приймає хворих. Але, якщо призначені якісь процедури, стараємося на місці лікарні надавати мешканцям. Магазини діють. Є пересувне відділення Укрпошти. Проблема в нас зі зв’язком. Дякуючи спонсорам, встановили зв’язок через мобільний інтернет “lifecell”, і у нас в пункті обігріву є можливість мешканцям зв’язатися через інтернет, через мобільний зв’язок, поспілкуватися з близькими”, – додає Володимир Лєонов.
“Вдома з вулиці ніде не подзвониш. Подзвоню тим, хто виїхали, привітаю з Днем народження. Син у мене в Дніпрі. Одного ось тільки пом’янув, на кладовище їздив. Ми виїздили. Були в Охтирці, але додому тягне”, – каже місцевий житель Анатолій Гордієнко.
Іде в центр селища у справах і пані Валентина. Після гучних вибухів жінка каже стала погано чути. Тепер про наближення безпілотників дізнається від інших людей або якщо отримує сповіщення на телефон. Через це, ділиться, особливо страшно жити в прикордонному селищі.
“Як міст рвали, я там поруч живу, і 17-го вночі на наступній вулиці КАБ страшенний впав, воронка, і тут же все…Їздила до лікарів у Суми, сказали, що пошкоджені нервові корінці, пройде – значить пройде. Ну, нормально було. А тепер дрони на вулиці не чую після контузії, дві підряд, 13 і 17 березня”, – згадує Валентина Кондратова.
До повномасштабної війни, за словами секретаря селищної ради, Велику Писарівку населяли близько чотирьох з половиною тисяч людей.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ