На Путивльщині попрощалися із захисником Олександром Карачовим
Новослобідська громада у глибокій скорботі провела в останню земну дорогу свого земляка, мужнього Захисника України — Олександра Карачова, стрільця обслуги механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.
Він до останнього подиху залишався вірним військовій присязі, віддано боронив рідну землю та віддав своє життя за свободу, незалежність і майбутнє України.
Олександр Карачов народився 23 березня 1972 року в селі Воронівка Путивльського району Сумської області у простій працьовитій родині.
У 1987 році закінчив Мазівську восьмирічну школу, а в 1989 році — Путивльську загальноосвітню школу №1.
У 1990 році був призваний на строкову військову службу. Після її завершення повернувся додому, здобув професію водія та розпочав мирну працю.
Працював у колгоспі «Мир» у селі Мазівка, де його знали як чесного, сумлінного, працьовитого та відповідального чоловіка, який завжди був готовий допомогти людям.
У 1993 році Олександр створив сім’ю. Разом із дружиною Євгенією вони будували своє життя, виховали двох синів, яких безмежно любив і якими щиро пишався. Родина була його найбільшою цінністю, його силою, його натхненням. Він мріяв бачити своїх дітей щасливими, дочекатися і вихоувати онуків, жити поруч із ними під мирним українським небом.
Але війна перекреслила ці мрії і 22 січня 2024 року Олександр став до лав Збройних Сил України. Він пішов захищати рідну землю, свою родину, своїх дітей, кожного з нас. Проходив службу на посаді стрільця обслуги механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону. Виконував бойові завдання на одному з найважчих напрямків — Донецькому, а згодом — на Курському.
Із 6 березня 2025 року Олександр вважався зниклим безвісти… Відтоді рідні, друзі, знайомі жили надією, вірою та молитвою. Всі до останнього сподівалися, що Олександр живий. Не витримавши важкої хвороби, так і не дочекавшись повернення свого чоловіка, відійшла у вічність його дружина Женя. Вона залишила цей світ із надією в серці, що її коханий живий і обов’язково повернеться додому. Але війна знову принесла страшну звістку…
6 березня 2025 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Мала Локня Суджанського району Курської області, унаслідок штурмових дій ворога загинув наш Захисник — Олександр Карачов. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, своєму народові та Україні. Він мужньо боронив рідну землю, свободу українського народу, майбутнє своїх дітей і мир у наших домівках. За це віддав найдорожче — власне життя…
Сьогодні Олександр приїхав додому востаннє…Йому назавжди 52…
Живим коридором, на колінах, із державними прапорами та квітами громада зустрічала свого Героя. Вийшло все село. Прийшли рідні, друзі, однокласники, побратими, вчителі, односельчани — всі, хто знав і поважав Олександра.
Під час церемонії прощання висловили щирі слова співчуття матері, дітям, рідним і близьким полеглого Захисника, розділивши з ними біль непоправної втрати, наголосивши на тому, що Олександр Карачов був людиною честі, праці та великої любові до рідної землі. Коли Україна покликала своїх синів на захист, він без вагань став на її оборону й до останнього подиху залишався вірним військовій присязі. Його мужність, самопожертва та незламність назавжди залишаться у пам’яті земляків, а світле ім’я Героя житиме в історії Новослобідської громади як символ відданості Україні та безмежної любові до Батьківщини.
Відспівали Олександра у Спасо-Преображенському соборі. Поховали Захисника на кладовищі в місті Путивль.