На Роменщині чоловік береже тракененську породу коней, якій майже 300 років
23 коні і понад 30 років власної справи — на Роменщині Микола Касаткін утримує кінну ферму. Чоловік розводить тракененських коней і прагне зберегти породу, якій майже 300 років. Як доглядає за тваринами та продовжує справу свого життя — розповів Суспільному.
«Вони як діти. Один ласкавий, другий — трішки строгіший. Все, як повинно бути в природі», — каже Микола Касаткін.
Чоловік приїхав у село на Роменщині у 1977 році. Тоді тут вже була конюшня. Кіньми захоплювався з дитинства, а також мріяв займатися кінним спортом.
«Відмовили мені, і кажуть, це дуже дороге задоволення — кінний спорт. А ми пішли іншим шляхом. Тут організували спортшколу. Тут була невеличка, десь до 60 дітей. Вони відсівалися, приходили інші — так потрохи навчалися . Виростили ми свого кандидата майстра спорту, їздили на змагання, і таким чином існувала ця конюшня».
У 1993 році пан Микола придбав двох кобил, із яких і почалася його особиста історія розведення коней. За кілька років у Путивлі закрили кінну ферму, де розводили тракененську породу. Тоді, каже фермер, викупив усіх тварин: і здорових, і хворих, а також маленьких лошат. Коней перевіз до свого господарства, де продовжив розводити цю породу.
Тракененській породі коней, говорить чоловік, майже 300 років. Нині на фермі 23 коня. Щороку, за словами власника, народжується до десяти лошат. Імена для них обирають за традицією.
Робочий день на фермі починається в досвіта й закінчується затемна, каже господар. Доглядає за кіньми сам, годує їх і дбає про запаси корму.
«Не випасаємо — у нас площа два гектари, вони його за пів місяця витоптують. Це поле в нас під люцеркою, краще його скосити на сіно. Зимою вони теж сюди всі гулять, до -15 ми на вулиці. Морква, буряк — не регулярно, щоб не кожен день. Яблука — в нас там дерева, вони по території ходять під’їдають, абрикоси люблять».
Коні знають розпорядок дня, говорить власник ферми. Самостійно заходять до конюшні та займають свої місця. Кожна тварина має свій раціон, зокрема й на ніч.
«Всі становляться індивідуально у свої денники, кожному роздається зерно, овес і сіно. Якщо вона жеребна — більшенько. Якщо холоста без лошонка — меншенько трошки, стараємося їх не ображати».
Власник зізнається: без улюбленців на фермі не обходиться. Але він не показує цього коням.
«Любимчики вони в мене є, але ж я цього не афіширую, і не показую ні коням, нікому. Так, я можу озвучити і сказати: той мені більше всіх подобається, але коню я цього не кажу».
За словами пана Миколи, коні живуть у середньому близько 20 років, але є і довгожителі. На його фермі були коні віком 26 років, а зараз є два 22-річні жеребці.
«Херс, йому вже 22 роки. Гарний жеребець, дітки в нього хороші. Тут вони доживають до самої самої старості. Іншому теж 22 роки. Він народився у Калінінграді на конзаводі. А той народився на Донбасі».
Догляд за кіньми став не роботою, додає чоловік, а справжнім сенсом життя. У 2027 році буде 50 років, як Микола Касаткін займається кінною справою. Сподівається, що й надалі зможе розвивати свою ферму та зберігати породу.
«Щоб наша ферма працювала, процвітала, і давала гарних коней, які б могли виступати не тільки в Україні а й за кордоном».
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ - там ми даємо оперативну інформацію