«На щиті» повертається житель Сумщини Анатолій Підлісний
Анатолій народився 13 липня 1971 року в селі Вощилиха, де в родині вже підростало двоє синів, а після Анатолія народився ще й четвертий хлопчик. Зростали хлопці у міцній, дружній родині. Анатолій нічим особливим серед ровесників не вирізнявся. Був звичайним сільським хлопчаком: до пізнього вечора ганяв з однолітками м’яча на вигоні, бігав до лісу за грибами, допомагав батькам по господарству. Навчався спочатку у Вощилихівській восьмирічній, а потім у Басівській середній школі. Був тихим, скромним, сором’язливим хлопцем. Любив іноді пожартувати. Завжди вів себе як доброзичливий і відданий друг.
Після закінчення школи над вибором майбутньої професії довго не роздумував. Змалку навчений до праці, відразу пішов у тракторну бригаду, де вже стільки років трудився помічником комбайнера його батько – Іван Петрович. Далі була служба в армії (1989 – 1991 р.р.). Після повернення – знову в рідний колектив, до хліборобської справи. З 2008 – довелося кілька років попрацювати в МХП «Урожайна країна». Останнє місце роботи – охоронник у Філії «Північний лісовий офіс» ДП «Ліси України». Колеги та друзі запам’ятали Анатолія як щирого, компанійського та доброго товариша, який завжди був готовий допомогти. Він вирізнявся відповідальністю, працьовитістю та відкритістю, залишаючи по собі лише найкращі спогади.
Мав Анатолій і свою родину. У 1996 році одружився. За дівчатами далеко не ходив. Карооку свою долю знайшов у рідному селі. Олена згодом народила йому доньку та сина. Любили-кохали одне одного, ростили-виховували діток, дбали про тепло та затишок у будинку, турбувалися про добробут та благополуччя. Анатолій завжди був надійною опорою та підтримкою своїй дружині.
У червні 2024 року Анатолій був мобілізований до лав Збройних Сил України та пройшов інтенсивну підготовку в навчальному центрі на Київщині, де показав себе доволі влучним стрілком. Після завершення навчання Анатолій служив радіотелефоністом стрілецького взводу стрілецької роти. З 12 жовтня Анатолій перестав виходити на зв’язок, а на початку листопада родина отримала сповіщення – «пропав безвісти». А далі – безкінечні експертизи ДНК, кошмарні сни і ледь-ледь жевріюча надія – «А, може, живий?..», «Можливо, в полоні?..».
Наприкінці березня прийшло дійсне підтвердження того, що Анатолія не стало. Родина втратила чоловіка, батька, дідуся, брата. І коли перервався зв’язок з ним, донька народила йому третього внука. Життя продовжується…
Анатолію ж назавжди 53 роки, повідомляють на сторінці Хмелівської сільської ради.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ