На Шосткинщині підірвався на міні сапер-прикордонник

Василь народився, виріс і змужнів у Глухові. Тут він закінчив загальноосвітню школу №6, після чого пов’язав свій шлях із творчою та водночас практичною професією — вступив до Глухівського агротехнічного коледжу, де здобув диплом будівельника.

Свій сильний характер та задатки справжнього провідника він яскраво виявив ще під час строкової служби, командуючи танковим взводом.

У цивільному житті Василь був невтомним трудівником — завжди перебував у русі, працював за спеціальністю й понад усе прагнув забезпечити свою родину всім необхідним, оточити їх турботою.

1 травня 2025 року Василь Кузьменко був мобілізований до лав Державної прикордонної служби України.

Він став на захист рубежів Сумської області, добре розуміючи всі ризики служби у прикордонні. Кілька місяців тому чоловік пройшов спеціалізоване навчання та опанував одну з найнебезпечніших військових спеціальностей — став сапером.

Мати Героя згадує, що син завжди йшов першим, ведучи за собою інших.

Сам Василь відверто зізнавався рідним, що часом бувало страшно, але його сумлінність та глибоке усвідомлення відповідальності переважали будь-який страх. Він знав, що від його точних дій залежить життя багатьох людей.

Дивовижним чином він поєднував у собі залізну волю, безвідмовність у службі та велике, добре серце.

Василь виходив на бойові завдання навіть тоді, коли катастрофічно бракувало часу на відпочинок.

Був відданим бойовому братерству на передовій. Одного разу на позиціях захисник разом із товаришем облаштував підвісний гамак між двох сосен. Коли побратим відпочивав на ньому, Василь раптово покликав його до бліндажа випити кави. Щойно бійці переступили поріг укриття, пролунав потужний вибух. На місці сосен і гамака залишилася лише випалена земля. Товариш залишився живим, і відтоді вважає цей день своїм другим днем народження.

Захисник завжди намагався оберігати спокій найрідніших і не переривав зв’язку з домом. 13 липня він знову вирушив на службу. Уже глибокої ночі, о першій годині, надіслав сестрі коротке повідомлення: «Вже на місці». Це були його останні слова родині.

15 та 16 липня матір беззупинно набирала його номер, але слухавка вперше відповідала тишею.

Згодом надійшло офіційне сповіщення: виконуючи бойове завдання в районі села Чуйківка Шосткинського району, Василь Кузьменко підірвався на ворожій міні.

Поранення виявилися несумісними з життям.

Він був людиною великої душі: товариським, працьовитим, щиро поважав свого командира та цінував друзів. У вільні хвилини любив рибалити та збирати гриби.

Василь будував плани на майбутнє й дуже хотів продовжити військову службу навіть після закінчення війни, щоб далі берегти мир в Україні, але, на жаль, цьому не судилося бути…

У загиблого Героя залишилися: мама, батько, сестра та син.