На Шосткинщині провели в останню путь військовослужбовця Олександра Іллюченка
У Шосткинській громаді попрощалися із захисником України Олександром Іллюченком.
Олександр Іллюченко народився 25 вересня 1978 року у селищі Вороніж. Там минули його дитинство та юність. Хлопчик рано пішов до школи, ріс активним і старанним. Цікавився різьбою по дереву, спортом, охоче читав журнали про техніку та конструювання. Допомагав родині по господарству, прагнув всі справи зробити «на відмінно». Після здобуття середньої освіти юнак вступив до Воронізького профтехучилища, яке закінчив за спеціальністю «Водій-тракторист».
Військовий вишкіл Олександр пройшов в армії – був призваний на строкову службу, після закінчив школу прапорщиків у м. Чугуєві. В 19 років наш земляк лишився батька, якого йому довелося замінити для своєї родини. Протягом кількох років Олександр Іллюченко охороняв кордон Сумщини, а потім повернувся до рідного селища. Працював на місцевому цукровому заводі, після закриття якого займався підприємницькою діяльністю. Тривалий час чоловік працював у сфері будівництва, спеціалізувався на зварювальних роботах.
Через кілька годин після початку широкомасштабного російського наступу Олександр Олександрович разом з групою односельців став на захист рідного селища. 20 травня 2022 року чоловік був призваний в ЗСУ. З того часу воював у складі Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького на Бахмутському напрямку, мав статус учасника бойових дій. Відзначений почесними грамотами та нагородами. Серед бойових побратимів здобув позивний «Батюшка» – за кремезну статуру та довгу бороду, яку відпустив на фронті.
Доля подарувала родині Іллюченків нагоду кілька разів побачитися, обійнятися, помріяти про Перемогу. Під час таких зустрічей Олександр любив повторювати: «Головне – виграти війну! Треба обов’язково виграти війну!». Щирий, товариський, добрий, ініціативний – таким запам’ятають нашого земляка всі, хто знав і поважав його. Будь-яка робота кипіла в його руках, він не боявся важкої праці. Часто приходив іншим на допомогу, навіть якщо людина соромилася сама попросити про це. В рідному Вороніжі його знали, любили та поважали. Чекали на повернення з фронту…
У листопаді 2024 року Олександр Іллюченко переведений на Покровський напрямок, був старшим техніком зенітної батареї. У розмовах з рідними чоловік намагався не розповідати про складнощі військового життя, про здобуті контузії і про виходи на небезпечні завдання… Мама захисника, Наталя Петрівна, чекала звісточок від двох своїх синів, адже молодший Петро теж захищає Батьківщину зі зброєю в руках. В один з теплих, по-весняному сонячних днів у Вороніж прилетіла чорна звістка: їх односелець Олександр Іллюченко приєднався до Небесного воїнства…
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ