Що таке війна, 63-річний вчитель із села Попівка Великописарівської громади Микола Завалій відчув на власному досвіді, коли до його обійстя вдерлася колона ворожої техніки і рушила по городу через двір.

Російські танки зламали вишні, які рясно росли в садку. Дерева попадали просто на хату. Та господар виявився ще тим відчайдухом, і замість того, аби евакуюватися в більш безпечне місце, вирішив навпаки застовпитися тут ще міцніше – створити історичний музей та увічнити в пам’яті нащадків все, що зараз відбувається в Попівці.

Ми поспілкувалися зі старостою Попівського старостату Олександром Мірошниченком та дізналися про нинішнє життя-буття на ввіреній йому території. Виявляється, село розташоване в безпосередній близькості до росії. Кордонна межа дійсно проходить по городах мешканців Попівки. Тут же, в їхніх обійстях, і базуються ворожі солдати.

– Зазору від села до країни-агресора взагалі ніякого, від крайньої межі до Росії – теж немає відстані, тобто – нуль метрів. Місцевість так і називається – «нуль», – коментує Олександр Іванович.

Попівку обстрілюють щодня з різних видів бойової техніки. Але попри все, люди звідси нікуди не виїжджають: не хочуть полишати рідні домівки.

На сьогоднішній день на території старостату мешкає приблизно 400 людей, серед яких 27 – це діти до 14 років. Тобто дошкільнята і учні місцевої дев’ятирічки. Діти до 18 років теж є, але вони в Попівці постійно не проживають, оскільки навчаються в закладах інших населених пунктів. Тих, що евакуювалися після повномасштабного вторгнення рік тому – усього 60. Із загальної кількості мешканців це невеличкий показник. В основному виїхали родини з дітьми. Щодо категорії, яка залишилася і не планує нікуди їхати, – то вона різна: від молоді до пенсіонерів.

Ми поцікавилися у очільника Попівського старостату його думкою щодо створення на «нулі» музею історії та краєзнавства. Олександр Мірошниченко запевняє: все нормально. Мовляв, жити тут страшно, але жити треба. До того ж – так, щоб залишити свій слід тим, хто прийде в цей світ після нас. Галерея експонатів буде розташована не зовсім на кордоні, а за цілих метрів 700!

Музей історії, яким займається Микола Завалій, має й свою непросту історію. Так, ініціатор – досвідчений вчитель, який пропрацював майже 40 років у сільській школі. Там протягом трьох десятирічь існував музей – дітище Миколи Завалія, його відрада, гордість, крила. Але як тільки він вийшов на заслужений відпочинок, музей, на жаль, закрився, а його експонати опинилися на смітнику… Пан Микола зі сльозами на очах збирав те, що було викинуте як непотріб зі школи. Знайшов не все, але дещо. Привів до ладу.

Згодом, коли Микола Завалій став керівником історичного гуртка у Будинку дитячої та юнацької творчості, зайнявся відродженням музею. Під нього виділено окрему кімнату, в якій зберігатиметься все, що пов’язано з історією села Попівка від кам’яного століття до сьогодення. Серед найстаріших експонатів – наконечники списів та стріл, а також – кам’яні ядра, заготовки кам’яної сокири.

«Перспектив у мене багато, – ділиться планами на майбутнє співрозмовник. – Відновимо все, що можна відновити, збиратимемо нове».

Активний користувач соцмереж, герой публікації оприлюднив у Фейсбуці пост зі зверненням до місцевих мешканців зробити свій посильний внесок у музейну справу: «Шановні односельчани! Звертаюся до вас із пропозицією долучитися до відновлення історико-краєзнавчого музею. Початок зроблено. Наші земляки ціною свого життя і здоров’я боронять Україну і всіх нас. Їх подвиг буде обов’язково висвітлено в нашому музеї. Пам’ятайте: хто не знає минулого, той не вартий майбутнього!».

Тож чекаємо на урочисте відкриття! Адже музей, створений на самісінькому нулі, – це дійсно сміливо та круто!