За даними «Малоросійського родословника» В. Модзалевського, А. Міклашевський народився у липні 1801 р. у с. Ярославець Глухівського повіту. Вихованець Імператорського Царськосільського Пансіону, після закінчення якого служив корнетом Охтирського гусарського полку, пізніше – поручиком, наприкінці служби – штаб-ротмістр у відставці. У 1836 р., одружившись із московською красунею Д. Олсуф’євою, А. Міклашевський оселився в родовому маєтку. Там же збудував дім та найкращий порцеляновий завод на Лівобережній Україні і церкву з фарфоровим іконостасом. У 1875 р. власник Волокитина звів і парадні «золоті» ворота, які частково збереглися до наших днів.

Український козацько-старшинський рід Міклашевських бере свій початок від Андрія Міклашевського – козака Чигиринської сотні, згадуваного в «Реєстрі 1649 року». Його прямий нащадок – стародубський полковник Михайло Андрійович (1640-1706) став власником великих маєтностей на Лівобережній Україні, серед яких – і багате с. Волокитин. За його сприяння зведено церкви не тільки в м. Глухів, Стародубі, а і в Києві.

Нащадок Михайла Андрій Міклашевський (молодший) став тим зодчим, який надав Волокитинській садибі гармонійної довершеності. Так, серед мистецьких осередків, що прославили в минулому наш край, садибу й порцеляновий завод поміщика із с. Волокитин, колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (колишній Путивльський район Сумської області), можна назвати справжнім феноменом вітчизняної культури.

За короткий період існування (1839-1861) завод А. Міклашевського ввійшов до числа кращих виробництв свого часу, отримавши золоті й срібні нагороди на промислових виставках Москви і Санкт-Петербурга.

У фондах відділу декоративного мистецтва Сумського художнього музею ім. Никанора Онацького знаходиться одна з кращих в Україні колекцій волокитинської порцеляни, що репрезентує малу пластику, яка поділяється на історичні, літературні, пасторально-сентиментальні та побутові сюжети, а також – різноманітні фігурні чорнильниці, попільнички, декоративні вази, фарфорову галантерею, чайний, десертний і столовий посуд.
Найбільшим волокитинським дивом вважали Покровську церкву з її фарфоровим іконостасом. Відомі історики називали її дивовижною, рівних якій не було не тільки в Україні, але й у цілій Російській імперії.

На сьогодні Волокитинська садиба А. Міклашевського – перлина садово-паркового й архітектурного будівництва України не зберіглася. Після відміни кріпацтва робота заводу була зупинена. За часи революції 1917 р. знищено майже всю садибу, залишилися «золоті ворота», що занесені до Державного реєстру пам’яток культури – єдина споруда, існуючою донині.

Уявлення про «волокитинське диво» надають збережені фото та вироби фарфорової мануфактури, які нині знаходяться в багатьох музеях України, області, приватних зібраннях.