На Сумщині жінка відмовилася від евакуації, бо не хотіла залишати кіз та індиків: чим завершилася історія
Жінка спочатку відмовилася від евакуації, бо їй нікуди було везти своїх домашніх тварин. Тепер, коли тварини прилаштовані, вона вирішила їхати до Німеччини.
Мережу розчулила історія пані Надії з прикордонного села Угроїди на Сумщині, яке нещадно обстрілює РФ. Жінка відмовилася від евакуації, бо не хотіла залишати напризволяще своїх кіз та індиків.
Її історію розповідає «Суспільне».
Пані Надія до пенсії працювала ветеринаркою, проживала сама і тримала господарство — індиків та кіз. Коли Угроїди росіяни почали стирати з лиця землі, до села приїхав священник Олександр Петренко, який понад тиждень самотужки вивозить жителів Краснопільської громади в більш безпечні місця. Він запропонував Надії виїхати і не ризикувати життям. Проте жінка відмовилася, бо їй нікуди було везти своїх домашніх тварин.
«У мене господарство і я не знаю, що мені робити. Дитинко, я не можу їх покинути, я розумію, життя і все таке, але я не можу їх кинути. Козу вже добре випущу, а в мене індики там шість штук, я не знаю, куди їх подіти. Я їх цілу зиму годувала, їх лисиці поїдять. Не знаю, що мені робить, я б вже давно втекла. Бачите, що робиться, і я боюся, ховаюсь у льох», — плачучи, каже Надія.
Зрештою, на наступний день пані Надію вдалося евакуювати разом з козами та птицею.
«Вони мене ввечері сюди привезли. Вони мені кажуть, ці хлопці: „Не переживайте, ми птицю завтра вивеземо. Вони її вранці на другий день вивезли. Мені подзвонила якась жінка і каже, що мої індики аж у Недригайлівському районі. Я кажу: „Слава богу. Роздайте їх людям, мені вони вже не потрібні, я за ними вже не приїду“. Я коли їхала, попрощалася з ними, поцілувала і сказала, що їх більше не побачу», — розповідає жителька зруйнованого села.
Після розголосу у ЗМІ історією жінки зацікавилися благодійники з Німеччини. Тож тепер обговорюється її тимчасовий переїзд за кордон.
«Побачили репортаж люди з Німеччини і сказали: „Ми цю бабусю заберемо до себе“. Спробую поїхати до Німеччини. Я все життя мріяла побувати за кордоном. Ніколи ніде нічого не бачила. Але якщо хата ціла залишиться, то я повернуся звичайно. Я тільки додому. А якщо хати не буде, то куди мені повертатися, повертатися мені нікуди», — розмірковує пані Надія.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ