Конотопчанин Олександр Петрич облаштував у своєму будинку музей власної сім’ї. Раритетні речі, пов’язані з родиною, він збирає вже багато років. Таким чином намагається зберегти пам’ять про рідних.

Шкода викидати пам’ять

Ідея збирати сімейні експонати в Олександра Петрича виникла після ремонту у будинку. Залишилися стіл, диван, віконні рами, які свого часу власноруч зробив дідусь. Позбутися їх не піднялася рука
Після ревізії на даху та у коморі знайшлися дідівські столярні інструменти. У гарному стані збереглися і предмети для роботи на землі іншого діда. У батьківському домі виявилося ще чимало старовини: посуду, вишивок, картин та предметів, якими щодня користувалися представники родини. Олександр почав згадувати, чим займалися діди-прадіди, переглядав старі світлини і шукати автентичні речі домашнього вжитку.

Чоловік працює у сфері вантажних перевезень. Зазначає, що серед вантажу, який господарі відправляють на смітник, трапляється чимало цікавих знахідок. В оселях літніх людей часто припадають пилом речі, які дорогі радше як пам’ять. Такі предмети за можливості купує. Знайомі також підтримують незвичне захоплення Олександра і допомагають поповнювати колекцію.

Постало питання: як усе це органічно «вписати» у домашній інтер’єр? Тож оселя Олександра — симбіоз старого та нового. Поряд із плазмовим телевізором стоїть тумбочка під радіолу повна музичних пластинок, а по сусідству із комп’ютером — друкарська машинка «Фелікс» (на такій працювала мама Олександра — ред.). Сучасні кухонні гаджети гармонійно вживаються із добротним дідівським столом, у коридорі — радіоприймач «Родина». «Як хочете так і читайте», — жартує господар.

Таємниці прізвища Петрич

Олександр зізнається: ніколи не прагнув шукати видатних родичів і глибоко копатися у генеалогічному дереві. Каже, йому вистачає і того, що має однакове прізвище із відомим футболістом хорватської збірної. Але біографію своїх дідів упорядник сімейного музею знає у найменших деталях.

Прізвище Петрич хорватське. Прадід Олександра по батьківській лінії 1896 р.н. був хорватом. На історичній батьківщині він одружився з дівчиною з родини українських переселенців. Після появи первістка сім’я переїхала до України і оселилися у Рогинцях Роменського району. Так у Сумській області з’явилися носії рідкісного прізвища Петрич.

Обидва діди Олександра відмовлялися працювати у колгоспі. Одного із них за це двічі примусово направляли на відновлення шахт Донбасу у голодні 1933-й та 1947-й роки. Незважаючи на це, у селі Ілля Петрич вважався цінним кадром. Він закінчив курси коновалів (ветеринарів) і допомагав односельцям лікувати худобу.

Другий дід теж вперто ігнорував настанови компартії. Він жив у селі Галка на Роменщині, був знаним в окрузі столяром і теслярем, грав на скрипці і на балалайці, працював завгоспом і вчителем праці. А от до Конотопа хорватське прізвище привезли батько й тітка власника музею.

Олександр Петрич переконаний, що збереження родинних речей — не просто данина пам’яті рідним, а ще й вклад у майбутнє вивчення історії. Адже таких як у нього експонатів з кожним днем залишається все менше.

Саме тому замість літньої кухні у чоловіка — стилізована українська хатина із продуманим до найменших деталей інтер’єром. А на подвір’ї — інсталяція за участі корморізки, плуга та робочого інструменту.

Речі отримують друге життя: стара швейна машинка перетворилася на мангал, а ретрокорморізка — на лавку та садовий столик. Господар запевняє: зовсім не обов’язково перетворювати старовину на нудні музейні експонати. Вони ще багато років можуть слугувати в іншій іпостасі та нагадувати про рідних людей.

Власник єдиного у Конотопі сімейного музею планує збудувати для родинної експозиції окреме приміщення. Реалізацію задуму поки гальмує брак фінансів. «Були б гроші, купив би п’ять хат і всі використав би під музей», — розповів Олександр під час екскурсії.