Мій друг Анатолій Пилипович Гризун – своєрідний, вразливий, оригінальний. І разом з тим надто ерудований, талановитий і скромний. Він відомий в Україні як обдарований поет, учений, перекладач, все ж у спілкуванні з ним (а знаю його майже півсотні літ) жодного разу не почув слово «Я», жодного вихваляння, самозвеличення. А у творчих людей, як відомо, це трапляється частенько. І це в той час, коли від численних друзів, критиків, поетів, науковців можна почути про нього немало добрих, щирих слів, у тому числі різних книгах, періодичних виданнях, у статтях, рецензіях тощо.

Анатолій Пилипович цілком заслуговує таких слів, бо в його поезії справді-таки органічно поєднуються філософська, пейзажна та інтимна лірика і, як зазначив М. Холодний (мова йде про книжку А. Гризуна «Віче», Київ, Радянський письменник, 1989): «Ліричний герой збірки намагається осмислити промисел Божий, радіє життю, яке йому подарував Творець, прагне й сам посіяти золоте зерно в людські серця, бо так заповідав Усевишній. Тож тривогою переповнена душа Гризунового героя, який усвідомлює ефемерність нашого життя, мурашину мізерність людини перед Вічністю:
Народилася ти над Сулою,
Мене ж вигойдав сонячний Сейм.
Наша юність спливла за водою
Під осінні скрики гусей.
Звичайно, з-поміж інших виділяється триптих під назвою «Матуся», який він адресує своїй неньці Ганні Сидорівні:
Ніби траві без росинки,
Наче бджолі без квіток…
Де твоя літня косинка?
Де твій осінній платок?

Анатолій Гризун – автор дванадцяти поетичних збірок, кількох вагомих наукових робіт, п’єси «Був Маяковським», яка, на жаль поки що так і не знайшла сценічного втілення. І, як на мою думку, особливо яскраво його талант розкрився в поезії. І про це ще раз засвідчує одна з останніх його збірок «Джинсове небо» (Суми, Мрія, 2016). Укомплектована з чотирьох розділів, нова книга поезій Анатолія Гризуна продовжує цикл задуманого ним ліричного багатокнижжя, започаткованого попередньою збіркою поезій «Перстень – Зодіак». І в своїй книжці «Джинсове небо» А. Гризун в ліричному аспекті осмислює та узагальнює будні нашої мінливої сучасності, картини неповторної природи, роздумовує над історичним минулим та його уроками. Є вірші, як і попередній збірці, також інтимні та сугестивні. «Джинсове небо» (і в цьому переконується кожен, хто з нею ознайомиться) – це пошуки і знахідки нових виражальних форм, свіжих рим і обертонів. Це – ручаї різної мови з широким вкрапленням авторських словотворів.

«Джинсове небо» – дванадцята книга поета. А перша під назвою «Десниця» вийшла друком ще в 1972 році у харківському видавництві «Прапор». Добре пам’ятаю як Анатолій радів цій події (видати в ті часи тоді книжку, згодьтеся, було непросто). Та молодий поет доклав немало зусиль, щоб у першої «ластівки» був щасливий політ. І він дійсно був удалим. А. Гризун почав працювати плідно, серйозно, а головне – творчо, що з часом і принесло йому успіх, заслужене визнання.

З кожним роком поет набирав розмаху, зростала його творча майстерність. І це яскраво засвідчили його книжки «Розкрилля» (1976), «Високосний рік» (1983), «Віче» (1989), «Космос» (1994), «Новотвори» (1998), «Третє тисячоліття» (2003), «Озимина» (2005), «Золоті асонанси» (2008), «Скоропис мигавиці» (2010), «Перстень – Зодіак» (2014), «Джинсове небо» (2016).
Його поетичні рядки не залишать поза увагою шанувальників слова. Як ось:
Росинка кожна бісером стає,
Травиці залишаючи вологу;
Ця осінь – геніальний кутюр’є,
Що простягла тканини на дорогу…
Барвисту, застрокату і ясну
Він цього ранку викроє кошулю;
Хай хтось тепер оплакує весну,
А я вже в кольорах порозкошую.

Згадує А. Гризун у своїй автобіографії, що школу закінчував у сусідньому селі Карабутів, оскільки в Жовтневому була тоді восьмирічка. По закінченні середньої школи працював у Липоводолинській районній газеті на посаді літпрацівника. Згодом з відзнакою закінчив Сумський педінститут (нині – університет), аспірантуру Київського педінституту і докторантуру Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка. Має науковий ступінь кандидата філологічних наук і вчене звання доцента. Тривалий час працював у Сумському педінституті (нині – університет), а перед цим – на обласному телебаченні.

Дванадцять добротних поетичних книжок говорять самі за себе. Недарма ж він є лауреатом всеукраїнських літературних премій – імені Василя Мисика та Олександра Олеся. Його вірші, наукові та публіцистичні твори перекладалися російською, білоруською, болгарською, киргизькою, литовською, польською, кримськотатарською мовами. Доробки Анатолія Гризуна друкувалися не лише в Україні, а й в Англії, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Голландії, Киргизії, Литві, Німеччині, Польщі, Росії, США.
І тут доречно буде сказати, що надто високу оцінку отримала збірка фризької поезії «Над озерами білі вітрила», що вийшла друком у Києві 1997-го року. То – переклади з фризької поезії Анатолія Гризуна, спільно виконана з професором Київського університету Юрієм Жлуктенком. Заслуговують на повагу (і увагу!) також фундаментальні роботи-монографії А. Гризуна, присвячені дослідженню філософської лірики («Поезія концептуальної думки» (2007) та сугестивної – «Поезія багатозначних підтекстів» (2011).
І поетичні, і прозові твори Анатолі Гризуна були високо оцінені поважними письменниками, критиками. А сам друкував рецензії на книги своїх колег на шпальтах журналів «Вітчизна», «Дніпро», «Прапор» та інших.
Ми всі, хто знав його поезію і публіцистику, його наукові праці, студенти, колеги, прихильники поетичної творчості, пам’ятатимемо хорошу людину і талановитого майстра художнього слова.
Петро НЕСТЕРЕНКО, член Національної Спілки письменників України”.

Поділитися в соціальних мережах