“Найважче — не всі виживають”. Історії сумських парамедиків, які евакуюють важкопоранених з фронту
Юрій Філь та Дмитро Довгополов — фельдшери з невідкладних станів Сумського обласного Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Також вони — парамедики Першого добровольчого мобільного шпиталю ім.Миколи Пірогова. В ефірі Українського радіо Суми чоловіки розповіли, як модернізують свою роботу на фронті та з чим щодня доводиться стикатися під час евакуації важкопоранених.
Попри те, що у кожного із хлопців за плечима понад п`ятнадцять років досвіду роботи в екстремальних умовах, вони говорять, що доводиться постійно самонавчатися, аби якісно надавати першу медичну допомогу бійцям на найтяжчих напрямках фронту.
Були і інсульти, і інфаркти, і передчасні пологи
Дмитро Довгопол:
Я добре пам`ятаю ранок 24 лютого 2022 року. Тоді я мав заступати на зміну. Це мала бути перша зміна, яку мені поставили у селі Нижня Сироватка. За кілька днів до цього ми отримали нові накази: у разі виникнення якоїсь агресії, пункти постійного і тимчасового базування “швидких” перемістити на Центральну базу, тобто у Суми. Зв`язку із водієм моєї бригади не було. Згодом ми змогли зібрати “пункт” і перевезли його. А вже за пів години із соцмереж дізналися, що за пів години після нашого переїзду, там поїхала російська техніка.
Юрій Філь:
Коли Сумщина була в облозі, перші дні росіяни ігнорували “карети швидких”. Тож ми могли їздити на виклики. Хоча не одноразово потрапляли у перехресний вогонь. Кілька машин були посічені уламками. Пам`ятаю, як раділи люди, коли ми до них приїжджали! Були і інсульти, і інфаркти, і передчасні пологи під час транспортування.
Зі слів парамедиків, перший добровольчий госпіталь ім. М.Пирогова почав працювати ще за часів Майдану під час Революції Гідності. Потім розширився в зоні проведення АТО. Тепер працює по всім гарячим напрямкам на лінії фронту. Туди їдуть медики з усієї країни. Люди по своїй волі надають медичну допомогу без наказів, без мобілізації і безкоштовно.
Чим довше евакуація, тим гірший стан пацієнтів
Дмитро Довгопол:
Механізм такий: волонтери та громадяни — донатять, а медики-добровольці — працюють. Основний напрямок — це медична евакуація аби допомогти у транспортуванні поранених захисників від позицій до медичних пунктів стабілізації, а потім до первинно-хірургічного госпіталю. Іноді така евакуація займає від години до доби. І це є проблемою, адже чим довше евакуація, тим гірший стан пацієнтів.
Юрій Філь:
Особисто ми з Дмитром, нікого у дорозі не втратили. Всіх довезли. Взагалі, коли ми вперше приїхали до добровольчого шпиталю, то місцеві хірурги були впевнені, що ми лікарі-анастезіологи із Сум, а не фельдшери.
За словами чоловіків, робота на “швидкій” у мирний час суттєво відрізняється від військової. Парамедики постійно навчаються екстренної допомоги у польових умовах.
Найважче — не всі виживають. Але тут війна.
Дмитро Довгопол:
До нас у шпиталь Пирогова часто приїжджають іноземні інструктори-парамедики, які проводять спеціалізовані тренінги. З американцями ми вже на рівні. Але наші медики самі вже можуть навчати своїх закордонних колег, оскільки ті розповідають про теорію, а наші це все знають із практики.
Юрій Філь:
З нами у медичному добробаті працюють медики з усіх куточків України і різного віку. Є і молоді дівчата, які теж і ноші тягають і проводять усі реанімаційно-стабілізаційні дії. На жаль, витримують не всі. А що найважче — не всі виживають. Але тут війна.
Юрій Філь розповів, що вони з Дмитром були на Бахмутському, Лиманському, Часів Ярському напрямках. І збирається їхати ще, адже медична допомога бійцям потрібна постійно і по всіх фронтах.
Швидше рятують того пораненого, який має більше шансів вижити
Дмитро Довгопол:
У нас слабке забезпечення, а поранених дуже багато. Тому наші фахівці вже під час роботи модернізують деяке медичне обладнання, аби розширити зону його використання. Така історія і з турнікетами. Ми їх навчилися накладати не тільки у звичному форматі, а і, наприклад, як вузловий тощо. То війна навчила дещо модернізувати – по іншому ніяк! А ще, війна навчила фільтрувати свої дії. Цим на сьогоднішньому етапі й відрізняється цивільна і військова медицина. Тут, на лінії фронту, надається допомога в більшому обсязі тому пораненому, який має більше шансів вижити. На жаль.
За словами Дмитра Довгопола, перше, що має зробити парамедик, коли знаходить пораненого бійця, це обеззброїти його. Це має бути “на автоматі”. Або запитати у побратимів: “Що вже робили?”. А потім оглянути його, оцінити ситуацію і розпочинати надання медичної допомоги.
Немає часу запам’ятати їх обличчя
Юрій Філь:
Вони до нас потрапляють у такому стані й в такій метушні, що немає часу навіть запам’ятовувати їхні обличчя. Ну уявіть собі: ми проїхали десятки кілометрів під обстрілами. На позиції, де суцільна багнюка (бо пройшов дощ), нам передають пораненого. З ніг до голови він обліплений кусками землі ще й залитий кров`ю. Наша задача — стабілізувати його і благополучно довести до стабпункту. Ні на що інше часу немає.
Дмитро Довгопол:
А я одного разу евакуйовував бійця. Розговорилися з ним. Він каже: “Я із Сум”. Круто. Обмінялися номерами телефонів. А нещодавно зустрічалися. Він з 95-тої бригади.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ