Якуб Бер — аналітик польського Центру вивчення сходу OSW, також – волонтер, що допомагає 117-й окремій механізованій бригаді. На початку жовтня чоловік вперше приїхав до Сум – подивитися на місто та набратися вражень про людей, що живуть у прикордонні.

Чи встигли вже щось подивитися, яке враження про Суми?

— Цікаве місто, багато цікавих пам’яток, зокрема, старі церкви. Багато збереглося старої забудови 19-20 століття. Наскільки я бачу, в архітектурному плані місто доволі хаотичне, але бачу багато цікавих дореволюційних будинків. Чудові у вас кав’ярні, смачна кава та випічка. До речі, дуже смачний в Сумах борщ! Я можу їсти борщ тричі на день: вранці, на обід та вечерю! І взагалі, тут – дешево. Одне з найдешевших міст. Враження взагалі позитивні.

Ви сказали, що приїхали подивитися, як живуть люди на прикордонні в умовах війни. Як, на Вашу думку, чи помітно по Сумах, що в Україні триває війна?

— Ні. Можна зустріти військових у формі, але якоїсь напруги воєнного часу я не бачу. Можна почути людей, що говорять про якісь збори, допомогу армії. Але, на перший погляд, атмосфери війни я тут не помічаю.

Війна в Україні – чи є різниця між тим, що Ви бачили на власні очі і тим, про що пишуть в польській пресі ?

— Мені важко відповісти, бо насправді велика частина моєї роботи в аналітичному центрі — це слідкувати за війною. Я дещо втратив можливість ретельної оцінки. Я зараз більше слідкую за українськими ЗМІ, аніж за польською пресою. Але я можу точно сказати, що в Польщі є багато матеріалів про війну, відео на ютубі. Я думаю, що велика частина нашого суспільства має більш-менш правдиву картинку того, що відбувається зараз на фронті.

Ви сказали, що допомагаєте 117-й бригаді, другому батальйону. Розкажіть, будь ласка, детальніше.

— Це мої колеги, які воюють від початку війни. Зокрема, з Ніжина, Чернігівської області. Спочатку вони були в теробороні, пізніше їх перевели у 117-ту бригаду. Вони всі добровольці. Вони зараз проривають російський фронт біля Роботиного, Новопрокопівки, що на Запорізькому фронті. Я допомагаю їм півтора року. Ну як – я? Колективний я. Я і ще багато людей з Варшави, які їм допомагають.

— Ми їм придбали перед наступом тепловізор, багато екіпіровки, багато обладнання, взуття, форму, саперне обладнання – багато дрібниць, які дуже потрібні на фронті. Зараз збираємо на “баггі”. До речі, коли я приїхав сюди, в мене був гарний рюкзак. Я віддав його військовим, а сам поїду назад із торбою (сміється). Також допомагаємо волонтерці з Ніжина, яка має швейну майстерню і виготовляє екіпіровку для ЗСУ, зокрема, для 117-ї бригади. Варшава – за 117-ту бригаду!

Чи відчувається якась напруга між поляками і українськими біженцями в Варшаві?

— Ні. Ця проблема, на мою думку, може бути десь в містечках, де є проблеми з працевлаштуванням. Там, де є серйозні проблеми, де немає роботи. В цих містах приток українців є конкуренцією для місцевих людей. У великих містах, таких, як Варшава, Познань, Краків, Люблін, Вроцлав – такої напруги я не відчуваю. Навпаки, у великих містах є проблеми із робочою силою. Українці цю прогалину чудово заповнюють.

Ви вже скоро вертаєтесь назад, в Польщу. Чи є бажання повернутися знов в Суми?

— Так, звісно! І не тільки в Суми. Я хотів би подивитися на села, як живуть люди за містом. А ще – поїхати в Глухів. Наскільки я чув, це цікаве місто.

suspilne.media

Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах