Вчора у Лебедині попрощалися з бійцем механізованого батальйону 1-ї окремої танкової сіверської бригади Максимом Стеблянком. Хлопець загинув 6 квітня, підірвавшись на міні в зоні проведення операції об’єднаних сил.

Біля хати, де з батьками, трьома братами та сестрою жив Максим, зібралися родичі, знайомі родини, мешканці Лебедина.

Максим був старшою дитиною в родині. Ворожа міна обірвала його життя у 23 роки.

“Гарна родина. Їх п’ятеро. Батько був з сином там. Другий син служить в армії. Перенести таке горе – тяжко. Це ми вже в Лебедині ховаємо п’ятого. Вічна пам’ять цьому хлопцеві, він бідний захищав нас, хай царює там”, – говорить знайомий родини Стеблянків Олексій Тонкошкур.

Прийшли до домівки загиблого учні третьої школи, де навчався Максим. Олександр – випускник цієї ж школи, однокласник і друг дитинства Максима.

На Сумщині прощались з військовим, який загинув боронячи східний кордон України

“Називав мене завжди “старий”. Кажу: а чого старий? я ще ж молодий. Тепер тільки в моєму серці його голос, його посмішка. Разом з ним на риболовлю їздили, на одній роботі працювали, куди тільки разом не їздили. Він пішов служити, прийшов через пів року. Говорить: “я хочу підписати контракт”, я запитав: “ти добре подумав”? Каже: “Саньок, я хочу піти”, – згадує однокласник Максима Олександр Немеш.

У 2016-му юнак закінчив училище лісового господарства, відслужив дострокову службу і вирішив продовжити службу за контрактом. З 2020-го року Максим Стеблянко воював у складі 1-ї окремої танкової бригади. Був водієм механізованого взводу. Підвозив бойовим товаришам боєприпаси, продукти, різні необхідні речі.

“Оскільки я тільки 8 місяців на контракті, і це мій перший виїзд в зону ООС, – я могла завжди до нього підійти, він мене підтримає, заспокоїть або навіть насварить, але я розуміла, що все це жарт. Я була на кухні з 4 ранку, він зайшов до мене на кухню, я його ще погодувала. Він сів, я стала біля нього, він мене обійняв (він мене Рижа називав), каже “Добре, Рижа, я поїхав”, я його обняла, поцілувала в скроню, і він поїхав. Потім я розмовляла з мамою телефоном і почула якийсь вибух”, – пригадує військова, що служила разом з Максимом, Марина Чирва.

“Він такий був енергійний хлопець, як друг чудовий, як товариш бойовий теж. Не раз ми з ним на всілякі завдання долучалися. Нас командир старався разом ставити, все дружно було, все чудово. Знаю одне, що він за продуктами їхав, а як там конкретно, – не знаю, як все трапилось”, – розповідає бойовий побратим Максима Сергій Куриленко.

Відспівали Максима в місцевій Воскресенській церкві неподалік від домівки. Поховали на Лебединському кладовищі.