«Не уявляю себе в іншому місці». Історія лікарки Конотопської станції швидкої допомоги
Важливе місце в медицині посідає екстрена (швидка) медична допомога. Про свою роботу, вплив коронавірусу та новацій, своїх колег та розмаїття професійних ситуацій розповідає лікарка Конотопської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги Олена Котляревська.
Понад чверть віку на «швидкій»
— Я народилася на Курщині. Під час навчання в Курському медичному інституті вийшла заміж за конотопця, з яким разом навчалася. Після закінчення вишу ми отримали направлення на Львівщину. Там я закінчила інтернатуру й працювала на «швидкій». У січні 1993 року перевелися до Конотопа, і з того часу я працюю тут. Були пропозиції перейти на іншу роботу, але я відмовлялася. Люблю свою роботу, звикла до неї, тому навіть не уявляю себе в іншому місці.
Епідемія наклала певний відбиток на нашу роботу. Коли ми виїжджаємо на виклик до хворого з підвищеною температурою, доводиться одягати спеціальний захисний костюм. Справа це досить марудна та одягнена в цей костюм людина почуває себе досить некомфортно. Проте від цього нікуди не дінешся. У всьому іншому робота залишилась тією ж. Щоправда, маємо доплати – не такі, як нам обіцяли та на які ми розраховували, але маємо.
У ногу з часом
Останнім часом наша робота дещо змінилася – допомагає комп’ютеризація. Хтось, можливо, вважає це просто зайвою роботою, проте користь від неї неабияка. Зокрема, є можливість передати складну кардіограму колегам з обласного центру й отримати консультацію від досвідченого фахівця. Це досить зручно й допомагає в роботі.
Кілька років тому Конотопська станція екстреної (швидкої) медичної допомоги була підключена до централізованої диспетчерсько-оперативної служби Центру в місті Суми. Виклики від населення тепер приймаються диспетчером в обласному центрі та передаються на бригади. Спочатку було досить складно – місцеві диспетчери пам’ятали більшість хронічних хворих та їхні домашні адреси, орієнтувалися в особливостях міста. Проте з часом ми спрацювалися з сумським центром. Отримуємо виклик і протягом двох хвилин виїжджаємо.
Наші бригади чудово оснащені: для зв’язку — службовими мобільними телефонами, смартфонами; апаратами електрокардіографії «Юкард» з можливістю відправлення кардіограми до служби телеметричного кардіологічного консультування (на базі комплексу UNET) та отримання консультації лікаря Центру. Санітарні автомобілі обладнані QPS-трекерами для контролю місцеперебування бригади. Маємо також дефібрилятори, кисневі апарати та інші необхідні засоби для надання допомоги хворому, а також засоби захисту. Пристойно забезпечені медикаментами. Пристойний автопарк — є нові автомобілі Škoda і ГАЗель. Щоправда, є й кілька ветеранів-УАЗиків.
Навантаження досить неоднозначне — може бути п’ять викликів за добове чергування, а може й п’ятнадцять. Вважається середнім показником десять викликів, але, повторюю – кількісна амплітуда коливається досить широко.
Дуже багато викликів пов’язані з серцево-судинними захворюваннями: інфаркти, інсульти, церебральна патологія. Я пам’ятаю, років з десять тому інфаркт можна було побачити раз на два тижні, а то й на місяць, а сьогодні інфаркт чи інсульт трапляється ледь не кожної зміни.
Як організована робота
Тривалість нашого чергування різна: або доба через три, або день-ніч-сорок вісім. Тобто два варіанти: або чергування триває дванадцять годин, або двадцять чотири. Така система має два позитивні моменти. Перший – можливість уникнути ситуації, коли всі бригади здають-приймають зміну, аж раптом виклик. Жодна бригада не готова виїхати. За існуючої системи такого бути не може – в будь-якому випадку є бригада, яка готова до виїзду. І другий момент – умови життя працівників. Комусь зручніше 12-годинне чергування, іншому – 24-годинне. У підсумку у виграші виявляються всі. Єдиний виняток – водії, яким трудове законодавство забороняє працювати понад дванадцять годин.
Кількісний склад бригади теж різний. Працюють бригади з двох працівників – фельдшера та водія, інший варіант – згадані двоє та лікар. Або два фельдшери та водій. Все залежить від багатьох обставин. Функції водія часто-густо не обмежуються кермуванням автомобіля. Вони зазвичай допомагають медикам у різних ситуаціях.
Фельдшерський склад станції сьогодні досить молодий. Але вчаться швидко. Зокрема, моїй напарниці Ірині Бурлаці ще немає тридцяти. Дуже кваліфікована фахівчиня. Гарно робить уколи у вену і ставить крапельниці. Гарно розуміє головні принципи нашої діяльності: робити треба все не тільки якісно, а й швидко. І думати також якомога швидше.
Водій Андрій Кукса все життя працював на «швидкій». Досвіду не позичати. Завжди допомагає нам у будь-якій ситуації, починаючи з найбанальнішої – коли треба винести з квартири і покласти в автомобіль хворого на ношах.
Доводиться й співпрацювати з правоохоронцями
Трапляються й випадки, коли доводиться викликати правоохоронців. Буквально під час минулого чергування довелося мати справу з сімейною бійкою – щось не поділили між собою зять із тестем. Завдали одне одному поранення, які потребували накладання швів. Ми наклали пов’язки, щоб зупинити кровотечу і відвезли постраждалих до хірургічного відділення, де їм зашили рани. Пов’язки накладали пацієнтам у кайданках, яких, до того ж тримали поліцейські – люди у стані алкогольного сп’яніння бувають дуже агресивними.
Цікаво, що іноді навіть диспетчер, приймаючи виклик, уже розуміє, що коїться щось не те. І попереджає бригаду про можливість позаштатної ситуації. Частенько одночасно з медиками за вказаною адресою їдуть поліцейські. Іноді говорять відкритим текстом – не варто заходити раніше за правоохоронців, у помешканні агресивні особи. Доводилося мати справу й з наркоманами. Всього не перерахуєш.
На випадок чогось непередбачуваного в машині є спеціальна кнопка SOS. Після її натискання диспетчери обов’язково викликають поліцію. До речі, траплялись випадки, коли цю кнопку натискали випадково. Диспетчер реагував миттєво, цікавився, що трапилося. Вибачалися, що ненароком натиснули кнопку. Так що захищені ми пристойно – як від вірусів, так і від злих людей.