Офіцерка безпеки — про перші хвилини після влучання КАБу по школі в Сумах

Біля обмежувальної стрічки, натягнутої навколо школи, чергує жінка у формі поліції. Поверх куртки — бронежилет з рацією й бодікамерою, а в руках — каска.Це 29-річна Ольга Гребченко. Вона виконує обов’язки офіцерки безпеки поліції охорони. Ольга підіймає стрічку, і ми заходимо на територію школи. На асфальті блищать осколки скла з вибитих вікон, під деревами акуратними стосами складені ОСБ-плити.

Заходимо до школи й підіймаємося на другий поверх. Ольга показує наслідки влучання КАБу. У корпусі, по якому влучила бомба, майже не залишилося цілих шибок, стінами пішли тріщини. З того, що залишилося від стіни, звисають шматки утеплювача. Коридорами ходять вчителі, учні старших класів та їхні батьки, які прийшли допомагати прибирати. Ольга також, за потреби, старається допомогти.

Поки прямуємо до укриття, розпитую офіцерку безпеки про її життєвий вибір. Розповідає, що народилася в селі Малий Бобрик. Переїхала до Сум, коли вступала до педагогічного університету на вчительку фізичної культури. Каже, у сім’ї викладачами були бабуся й дідусь — і саме бабусі хотілося, щоб хтось із трьох онучок продовжив справу. Відгукнулася саме Ольга. Вона здобула диплом бакалавра, та за фахом не працювала. Після завершення навчання дівчина займалася біатлоном у фізкультурно-спортивному товаристві «Динамо».Вибір припав саме на цей вид спорту, адже познайомилася з ним ще у школі. Одного разу вчителька фізкультури запропонувала спробувати свої сили на базі «Тисовець» у Львівській області. Там Ользі особливо припала до душі стрільба.Біатлону Ольга присвятила 6 років: брала призові місця, здобула звання кандидатки в майстри спорту. Каже,  окинула біатлон, бо «трошки втомилася».

Ольга розповідає, що у 2020 році почала службу в судовій охороні, а через чотири роки звільнилася звідти й влаштувалася в Управління поліції охорони в Сумській області. Тут, у першій школі, працює вже два роки. Робочий день Ольги починається з інструктажу в управлінні, де пояснюють, на що треба звернути особливу увагу та якою є ситуація в місті. Потім офіцерка безпеки приїжджає в школу й оглядає територію, аби не було підозрілих речей чи частин БпЛА, що могли з’явитися за ніч.

За ці два роки, каже, багато разів повідомляли про замінування навчального закладу, але інформація, на щастя, жодного разу не підтверджувалася. Після огляду території вона зустрічає дітей і протягом дня стежить за громадським порядком. Часом вчителі просять провести бесіди з учнями на теми мінної безпеки, безпеки на дорозі чи протидії булінгу.

Підіймаємося сходами на третій поверх, проходимо вглиб коридору й опиняємося біля місця руйнування. Від стіни залишилася лише гора уламків, вона лежить просто на підлозі.Далі спускаємося в укриття. Усередині доволі затишно — світлий простір, поділений на кімнати-класи, де навчання тривало навіть під час тривог. Ідемо довгим коридором углиб приміщення й сідаємо на стільці. Саме в цьому сховищі 29 вересня були діти, коли близько 15:35 росіяни влучили КАБом у школу.Під час загрози КАБів у школі пролунали три дзвоники, пригадує Ольга, і вчителі, які ще перебували в кабінетах, також спустилися в сховище.

За кілька миттєвостей приміщення здригнулося від вибуху. Як стало відомо пізніше, перший КАБ влучив по Центральному кладовищу неподалік від навчального закладу. Наступний — поцілив вже по школі.— Пролунав сильніший вибух, і все посипалося. Я стояла біля виходу. Хотіла вийти назад, але вже не змогла: нічого не було видно — все засипало пилом. Діти дуже злякалися. Було зрозуміло, що прилетіло по нас. Я вийшла через центральний вхід і побачила, що немає цілих вікон. Після передала відповідним службам, що по школі влучили й що є руйнування, — згадує Ольга.Тим часом повідомили про загрозу повторних пусків КАБів. Офіцерка вказує рукою на кімнату перед нами. Туди відвели дітей, бо в укритті все затягло пилом — було нічим дихати.

— Далі я знову вийшла на вулицю, щоб подивитися, чи ніхто в той момент не йшов до укриття, чи немає травмованих, поранених. На щастя, таких не було. За мить приїхали поліцейські, я сказала, що в мене в укритті діти, їх треба вивести, бо там нічим дихати, — розповідає Ольга.Коли повідомили, що загрози повторних пусків минула, поліцейські допомогли усім перебратися до сховища в Сумському національному аграрному університеті. І потім, коли вже всі були в безпеці, я ще раз перевірила, чи в школі дійсно немає постраждалих.

Виходимо з укриття на шкільне подвір’я. Територією ходять волонтери — допомагають встановлювати ОСБ-плити, щоб закрити отвори, що утворилися замість вікон. Дивлячись на них, Ольга промовляє: «Школа має бути місцем, де діти почувалися б захищеними». Коли в школах офіцери безпеки тільки-тільки з’явилися, це зробити було складно. Поява людини в формі поліції для дітей була незвичною.— У перші дні діти ставилися до мене з пересторогою. Навіть казали одне одному, що тепер у них у школі працює спецназ, — зі сміхом розповідає Ольга.Але з часом вона знайшла з дітьми спільну мову. Тепер учні вітаються з нею, діляться новинами й просять поради.— Початкова школа — це особливі діти. Вони приходять, кажуть: «Мене той штовхнув, той образив, той щось сказав». Якщо хтось звертається, звичайно, я реагую на все, допомагаю, як тільки можу. Діти — це найголовніше, що в нас є в цьому житті, — з усмішкою говорить Ольга.

Робота офіцерів безпеки, міркує вона, — це насамперед профілактика правопорушень, протидія булінгу, спілкування з дітьми та навчання їх правил безпеки. А ще взаємодія з педагогами й батьками. Та в прифронтовому місті до цього переліку додається готовність реагувати.Від роботи вона очікувала багато відповідальності — так і сталося. А от що приємно здивувало, то це наскільки тут важливе звичайне людське спілкування. Іноді достатньо просто вислухати дитину, щоб підтримати її.— Сьогодні на Сумщині безпека дітей — наш пріоритет. — Я допомагаю школі бути готовою до можливих загроз, відпрацьовувати алгоритми дій під час повітряної тривоги, а також взаємодію з адміністрацією школи й екстреними службами. Головне — щоб у критичній ситуації кожен знав, як діяти без паніки та злагоджено.Ця професія, ділиться Ольга, навчила її відповідальності, витримки та вміння спілкуватися з різними людьми без конфліктів. А найголовніше — дала можливість бути корисною суспільству й щодня робити щось важливе для інших.— Допомагаючи дітям будувати безпечне майбутнє, я водночас формую і своє власне, — переконана вона