“Поштовх, щоб іти вперед”. Паверліфтер Сергій Кознієнко розповів, як прийшов у інваспорт
Сергій Казнієнко із Сум — ветеран російсько-української війни, поранений під час АТО на Донеччині. Тривалий час був без свідомості. Лікарі озвучували невтішні прогнози. Втім Сергій не тільки вижив, а й нині займається паверліфтингом.
До поранення Сергій понад дванадцять років працював у структурі Міністерства внутрішніх справ. З початком АТО у складі виконував завдання спецпідрозділу МВС.
“Після травми я довгий час лікувався в Україні, за кордоном. Довгий час реанімація. Втрата свідомості. Важкий стан. Лікарі вважали, що я не витягну”, — розповів Сергій.
Спочатку прийшов до тями, потім сів на візок. Згодом — став на милиці.
“Жага до активного способу життя нікуди не ділася. І це був той поштовх, щоб продовжувати коли важко, йти вперед і вперед. Спорт — це та мотивація, щоб жити і доводити самому собі, що ти можеш бути повноцінним членом суспільства”.
Так у житті Сергія з’явився паверліфтинг.
“Один із перших, хто дав мотивацію і дав можливість повернутися у спорт, який був для мене новий, — це президент федерації пауерліфтингу Павло Могильников. Казав, що я можу такі й такі варіанти: «Ти можеш прийти в інваспорт». І завдяки йому я прийшов в інваспорт”.
Було це дев’ять років тому, пригадав Сергій. Потім почалася повномасштабна війна і ветеранів з інвалідністю стало більше.
“Спочатку у нас займалося дві-три особи. А на сьогодні у нас є команда з волейболу. Це вже великий прогрес для того, щоб сказати: «Не одного, а декілька повернув у спорт». Дай Боже, щоб ми розвивалися, щоб у нас була не одна команда, а декілька. Якщо у нас буде команда і з волейболу, і з баскетболу. І хлопці, які займаються кросфітом, армреслінгом, пауерліфтингом. Я думаю, все лише попереду”
Своїх товаришів Сергій назвав людьми-титанами.
“Я можу сказати, що це не просто незламні — це мотиваційні хлопці, які показують на власному прикладі дуже класний результат, на рівні з усім показують шалені можливості”.
Усім, хто зазнав поранень, Сергій порадив займатися спортом.
“Потрібно хоча б раз спробувати, прийти в залу… Нехай це зала чи звичайний на вулиці турнік, бруси та попробувати побороти себе. Це буде важко. Але це реально. І це дасть той поштовх, щоб іти вперед”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ