“По людях б’ють”. Переселенці з Шалигиного розповіли про ситуацію в селищі

Родина Крюкових нині живе в селі Уздиця Глухівської громади з середини квітня. Вони виїхали із Шалигиного, оскільки в селищі загострилася безпекова ситуація. Його щодня обстрілюють військові РФ.

10 квітня жителі Шалигиного поспіхом зібрали речі та виїхали з небезпечної зони.

“Багато чого не взяти. Все залишилося: вдома телевізори, дивани, велосипед, мотокоса, бензопила. Все залишилося. Просто збирали необхідні речі. Кілька ложок збирали. І швидко-швидко в машину. І поїхали, щоб устигнути, щоб не попали в нас”, — розповів Суспільному Олександр Крюков, переселенець із Шалигиного.

Того дня, згадав Олександр, евакуювалася вся їхня вулиця. Людей по черзі вивозив машиною сусід за півтори тисячі гривень. Ті, хто не міг виїхати на колесах одним зі шляхів, з селища переправлялися човнами, бо міст до сусіднього Черневого знищили росіяни.

За словами Олександра, лишатися в Шалигиному було неможливо. Крім обстрілів із різного озброєння, над селищем постійно висіли російські дрони. Вони полювали і на мирних жителів:

“Почали по селах бити, по машинах. Літають слідом за машинами і б’ють. Від сільської ради привозили людей – буса нема, розбили. По людях б’ють, по хатах. Їм без різниці, їм треба знищити. Ми ховалися, хто куди міг. От, ідеш, чуєш: летить. Бігом під кустку (кущі – ред.), під заборку (паркан – ред.). Щоб він теж не засік, бо одразу б’ють по людях. В одного мужчини впав дрон один на городі. Він вийшов подивитися. І другий летить – і його осколками посілко. Він живий, а один осколок в нозі не дістав”.

У Шалигиному Олександр працював різноробом – перекривав діри в дахах після обстрілів. Згадує, поки кілька чоловіків працювали, один стояв й чергував, щоб не пропустити дрон. Вночі також відпочити не вдавалось.

“Ми ні день, ні ніч не спали. Сиділи в хаті, дивилися. Чую – бах. Вийшов покурити, чую – строчать знову. Він покружляв і полетів”, – розповів Олександр Крюков, переселенець із Шалигиного.

За словами переселенки Тетяни Білоус, евакуюватися їм пропонували раніше, але тоді родина вирішила залишитись. В Шалигиному перестала працювати пошта, виїхали лікарі. Коли в селище припинили привозити хліб, а обстріли почастішали – наважилися покинути рідний дім.

“Ніч не спали там взагалі, боялися. Це вийдеш – і летить одразу. Бахкало, дуже сильно бахкало”, – сказала Тетяна.

Разом з Олександром та Тетяною виїхав і 84-річний Микола Крюков. Він усе життя провів у Шалигиному. Будинок, який довелося покинути, будував сам. За ним починалося поле, яке нині пошкоджене російськими снарядами. Пан Микола хоче повернутися додому.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ