Чоловік народився в Шостці 16 вересня 1972 року. Навчався в школі № 11, після здобуття повної середньої освіти вступив до Шосткинського профтехучилища № 10 (за спеціальністю «Електрогазозварник»). Трудовий шлях розпочав на провідному підприємстві Шостки. У 1990 році був призваний на строкову службу, після проходження якої повернувся на малу Батьківщину.

У 2014 році з початком російської військової агресії добровільно приєднався до ЗСУ і вирушив у «гарячі точки» країни. Воював на території Донецької області. Повернувшись додому, Олександр працював на деревопереробному підприємстві. Виростив двох синів, пізніше – тішився з маленькими онуками… Мріяв про спокійне, мирне та гідне життя для рідних людей.

Лютий 2022 року кардинально змінив життя родини Михно. Обидва сини Олександра стали на захист України, у складі танкових військ. Чоловік не знаходив собі місця вдома, хоч намагався бути спокійним. Як завжди, врівноважений и впевнений, він вже вдруге в житті вирушив добровільно до військкомату та невдовзі вже боронив рідну землю. «Мої діти на фронті, не можу бути вдома», – пояснив Олександр сестрі.

Шосткинець воював на Донецькому напрямку, бився за Бахмут… Влітку 2022 року отримав складне, комплексне поранення. Після виснажливої та тривалої реабілітації в Дніпрі повернувся до своєї частини на фронт.

Спокійний, відповідальний, розважливий, працьовитий – таким назавжди запам’ятають Олександра Віталійовича його рідні та друзі. Тиждень тому, через кілька днів після свого Дня народження, чоловік приїхав у довгоочікувану відпустку до рідного міста. Доля подарувала йому лише тиждень, щоб набутися з рідними людьми, обійняти друзів… Пригадати, як маленьким любив збирати картонні літаки… як пізніше вперше тримав на руках сина… як проводжав поглядом рідні вулиці Шостки перед відправкою на фронт. Його серце перестало битися 26 вересня.

shostka.info

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ

Поділитися в соціальних мережах