Після загибелі батька очолила господарство: як працює фермерка з Краснопілля за 10 кілометрів від РФ
Дар’я Придатко — голова фермерського господарства у Краснопіллі, що за 10 кілометрів від кордону з Росією. Ще кілька років тому вона працювала лаборанткою, а нині керує господарством під обстрілами. 19 серпня 2022 року на міні загинув її батько — голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Сумської області Іван Дейнека. Після цього жінка взяла на себе справу його життя.
У господарстві до 100 гектарів землі. Більшість складів зруйновані внаслідок російських атак. Як працює аграрне підприємство на прикордонні та з якими викликами стикається — у матеріалі Суспільного.
“У мене батько був трактористом, дядьки, брати і зараз працюють трактористами. Є в мене допомога від них, у скрутну хвилину телефоную. А те, що я працюю трактористом, я від цього отримую насолоду”, — говорить Віталій Терещенко.
Він 12 років працює за кермом трактора, комбайна та автомобіля. Каже, під час війни працювати складно, але залишати справу не збирається.
“Важко було, тяжко було, але ми старалися, тягнули все на своїх плечах. Не покинемо ми це фермерство, як би тяжко не було”, — пояснює тракторист.
Працювати небезпечно, над полями літають російські дрони — як розвідувальні, так і ударні, говорить Віталій, однак роботу не зупиняють. Чоловік згадує, як доводилося працювати навіть уночі.
“Оскільки в нас ідуть бойові дії, воєнний час, літають безпілотники, ми ночами накривали комбайни килимами і при лампочках у нічну зміну працювали. Бо часу особливо не було. Хлопці молоді не спали, також і я з ними. У 2024 році я виїжджав пахати поле. Працював, думав, щось обірвалось позаду трактора, обернувся — а на тракторі вже немає дзеркал”, — каже чоловік.
Фермерське господарство очолює Дар’я Придатко. Каже, в аграрну справу прийшла вимушено, після загибелі батька. Водночас має підтримку рідних і друзів.
“Батько мій 30 років пропрацював і будував це фермерство. Прагнув, аби щось передати дітям. Так сталося, що я ніколи не працювала в аграрній сфері, але батько загинув під час польових робіт і довелося взяти кермо господарювання у свої руки. Тому що фермерство — це не та справа, у якій можна довго роздумувати. Якщо в полі стоїть урожай, у тебе немає часу. Ти маєш вийти і зробити. У березні 2025 року в нас просто повна розруха. КАБами наше село просто розбили — всі адмінбудівлі. Ми все одно працювали”, — згадує Дар’я.
Жінка розповідає: у господарстві до 100 гектарів землі. Втім, через війну площі скорочуються: частина полів забруднена вибухонебезпечними предметами.
“В нашому господарстві робимо ставку — озима пшениця, соняшник, соя, гречка. Сівозміна має бути, тому намагаємося сіяти 4–5 культур постійно, щороку. В моєму фермерському господарстві працювало 5 людей. У мене молодий гарний колектив був. Були агроном, тракторист, комбайнер, водій, підсобні робітники. Але з подіями 2025 року колектив зменшився”, — каже жінка.
Попри труднощі, господарство продовжує працювати. Та чи вдасться зібрати врожай — невідомо, пояснює фермерка.
“Землі засіяні. Навіть на цей рік є засіяна земля, але чи зможемо ми вийти на ній працювати — це питання. Бо, як і минулого року, ми засіяли всі землі, але зібрати весь урожай нам не вдалося. Для керівника важливо, щоб його працівники були в порядку. Цю ситуацію неможливо назвати безпечною, але і наражати своїх працівників ніхто не буде”, — каже Дар’я.
Додає: кожен виїзд у поле — ризик.
“У нас кожен виїзд на поле — це момент кульмінації, емоцій. Ти декілька днів не спиш, плануєш. Маєш розуміти, чи можемо ми вийти на поле в якийсь конкретний момент, чи ні. Ми це відстежуємо. Нам до поля їхати близько 30 хвилин — до години. Ми приїхали комбайном хвилин 20 — і вже пишуть, що розвіддрон там, де їдемо ми. Тобто за нами вже слідкують. Ми приїхали, зробили свою роботу, але було страшно”, — каже фермерка.
За її словами, через близькість до зони бойових дій господарству складно знайти партнерів.
“У нас Краснопілля розташоване в зоні можливих бойових дій, то не кожен партнер із нами хоче працювати. Один грант я отримала у 2022–2023. Я і надалі подавалася, але, оскільки ситуація ставала критичною, то партнери не можуть нам допомагати. Ситуація критична, і вони не можуть розуміти, чи будемо ми в безпеці та чи стане корисною їхня допомога”, — говорить Дар’я.
Додає: малим господарствам потрібна більша підтримка від держави.
“Від держави хочеться розуміння того, щоб працювали маленькі господарства, які забезпечують, платять податки у своє селище. Краснопілля зараз перебуває в критичному стані, але люди повертаються. Вони хочуть і намагаються працювати. Для мене це дім, батькова справа в Краснопіллі. Тому я також хочу повернутися на свою землю і працювати тут”, — каже фермерка.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ