“Після загибелі сина я потрапив на Донбас”: Історія військового із Сум
Артучилище, деокупація Сумщини, лінії оборони на Чернігівщині, бої на Донеччині. Це віхи військового шляху сум’янина Олександра Маслова. Він став на захист країни в перший день вторгнення, разом із сином Богданом. Син загинув у жовтні 2022 року на Донеччині. Олександр продовжує службу.
Олександр Маслов працював електриком. З військового досвіду мав тільки строкову службу 30 років тому. Розповідає, як вирішив стати на захист країни у перший же день вторгнення.
“У нас родичі живуть в Краснопільському районі, дуже-дуже близько біля кордону. І вони нам зателефонували близько 4 – початок 5-ї години, що почалося масове вторгнення, рвуться снаряди. Від родича хата недалеко, машина поруч стояла, потрапив снаряд – машини немає. Розказують страх і ужас. Я вмикаю новини – новини тихо, все добре. Я взяв жінку, заправили ми машину, ще в такий час ажіотажу не було, можна було спокійно заправитися, ні черг, ніде нічого. Я їм сказав: “Збирайтеся – і якнайдалі”. А вони відповіли: “Ні, ми залишимось”. А ми зі старшим сином, Богданом, взяли речі (він тільки строкову службу відслужив влітку, а взимку все почалося) і пішли у військкомат. Там я був приємно вражений: стільки таких, як я, і електриків, і будівельників, і водіїв, багато знайомих я там побачив. Всі метушаться, бігають, заповнюють анкети, проходять комісії“, — розповів Олександр Маслов.
Богдан потрапив до добровольчого батальйону, батько – у тероборону. Тероборонівців відвезли в артучилище, де вони отримали зброю, боєприпаси й прийняли бій з російською колоною. 25 лютого підрозділ вивели з артучилища, а наступного дня повідомили про розформування. Хлопці розійшлися додому чекати наказу. В той же день сформували новий підрозділ, і Олександр знову пішов на службу.
Тоді вночі, за словами Олександра, зі сторони Сум почав рухатися російський танк “тигр”. Його підбив український гранатометник, на виїзді з міста він догорів там благополучно і догорів.
Один із банків Сум дав нам на користування свій бронеавтомобіль, інкасаторську машину. Виручила. Вони (військові РФ — Прим. ред) обстрілювали і не пробили, живі хлопці залишилися.
На блокпосту обстрілювали російську військову техніку, тримали оборону на своєму напрямку, працювали за межами міста. Олександр розповідає про перше бойове завдання, коли він власноруч зупинив ворожу колону, підірвавши один з танків.
Він становиться, все, колона не знає, що їй робити, або дорога замінована, або їх вислідили. І почали вони обстрілювати. Оце було перший раз страшно. Спочатку дрібна зброя автоматична, а потім почали БМП працювати. Гілки сипляться, а я повзу, тікаю, з одним автоматом. Свою справу я зробив, а з одним автоматом проти армади я ж не попру. Я був там один у лісі. І я спустився в ярок, переждав там. Вони розвернулися – і назад в Росію. Тоді така погода була, ні Байрактарами, ні авіацією, нічим не можна було їх відпрацювати. Якби вони проїхали, їх би ніхто не зачепив.
Після деокупації роту сум’ян включили до складу окремого стрілецького батальйону і після навчання відправили на бойове завдання.
“Видвинулись ми в Чернігівську область, займати оборону там. Прямо перед самою Білоруссю, перед нами були тільки прикордонники, більше нікого. А ми – друга лінія оборони, гола посадка, треба строїти лінію. Побудували лінію, налаштували все, вогняні точки, бліндажі, хлопці заложили на дорозі на дистанційний підрив на шнурок, вивели шнурки в окопи, не дай бог будуть їхати. Все це ми взяли під контроль 08.20+08.24 І тримали там оборону”, — сказав військовослужбовець.
Хлопці, вам дається 5 суток відпустки і ви їдете на схід
Згодом підрозділ Олександра відправили на навчання, це був вересень-жовтень 2022 року.
“Не встигли ми з навчання виїхати, нам поступає команда: “Хлопці, вам дається 5 суток відпустки і ви їдете на схід”. Потрапив я таким чином під Вугледар. Ми там зайняли оборону і її тримали, два місяці в окопах. Час такий був гучний, скажемо так. За два місяці в окопах, грязні, немиті, буржуйку не розпалиш, бо там не можна цього робити, тому що, якщо замітять дим або гарячу трубу – вважай, тебе немає. Тому не можна робити такого. Зморені всі. Перші втрати, перші контузії, перші бої. Як вийшли із Донецької області нас замінили інші хлопці, звичайна ротація, одні приходять, інші йдуть”, — згадав Олександр Маслов.
Син Олександра Богдан загинув на Донеччині у жовтні 2022 року. Йому був 21 рік.
“Вони були в окопах, і почався обстріл. І прилетіло прямо в окоп йому під ноги. І получається він собою всіх інших. Два побратими в нього отримали поранення, але легкі, вони живі залишилися. А він загинув. Я, як батько, не буду казати про свої емоції. Хлопці, що були там, з ним, дуже переживали за нього. Хоронили в закритому гробу, нам не дозволили на нього навіть подивитись. Якось так. Загинув мій хлопець, захищаючи Україну. Після його загибелі я вже потрапив на Донбас. Мені перед сином не буде соромно, коли я з ним зустрінусь”, — згадав Олександр.
Підрозділ, у якому служить Олександр Маслов, повністю складається із мешканців Сум і області. Каже, 90 відсотків побратимів – учасники АТО. Усі будь-якої хвилини готові виїхати на передову. Наразі Олександр Маслов повернувся після відпустки до своєї частини.
Читайте нас також в ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ