Для тих, хто не знає, є відрекомендуюсь. Мене звуть Інна Панченко. Я – голова громадської організації “Конотопський центр підтримки громадських ініціатив”.
Також я є завідувачем сектору міської ради з питань внутрішньої політики, на даний час перебуваю у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Тому, у вільний час, коли дітки перебувають у школі та у дитячому садочку, я займаюсь громадською діяльністю. Адже, за своїм складом характеру, темпераментом та енергійністю, просто не можу сидіти вдома та бездіяти. Для мене – справжня насолода моє буденне життя, адже я займаюсь улюбленою справою.

6 квітня у приміщенні дитячого відділення КЦРЛ нашою громадською організацією проводилася соціальна акція. З нагоди Всесвітнього Дня здоров’я матусі та дітки, завдяки небайдужим конотопцям, які долучилися до проекту “Добра скриня”, отримали безкоштовний одяг та іграшки.

Я була дуже здивована, коли до мене почали підходити мами, говорячи, що вони мене знають, та просити про допомогу.

“Якби Ви знали, що тут робиться. Як нам набридли оці кухлики-тазочки. Побутові умови жахливі. У палатах намагаємося перебувати якомога менше, адже там скрізь цвіль. Дихати боїмося!” – говорили вони з обуренням.

Вранці наступного дня, прочитавши мою замітку про відвідування відділення, матусі присилали повідомлення зі словами подяки та фотографіями, як підтвердженням своїх слів до порушеного напередодні питання.

Емоційно вражена побаченим, я була в розгубленості та обуренні одночасно. Переді мною стояв вибір – мовчати чи говорити правду. І тоді я задала собі питання: “Який же я громадський активіст та ще й держслужбовець, якщо я, як ті проросійські ЗМІ, буду подавати лише вигідну, яскраву “картинку”, якщо я проігнорую звернення батьків, якщо я буду стояти осторонь, закривши очі, наче це мене не стосується, якщо я своїм бездіянням буду приглушувати соціальну свідомість громадян, їх право на захист та свою думку.

Так народилася емоційна стаття про умови перебування маленьких пацієнтів у дитячому відділенні, навіть не очікуючи того, що піднята тема викличе такий бурхливий інтерес та жваве обговорення у суспільстві.

Ввечері 7 квітня мені у месенджері через соціальну мережу “Фейсбук” зателефонував міський голова Артем Юрійович Семеніхін. Відповісти я не змогла, тому спробувала перетелефонувати, але міський голова слухавку не брав.

Після цього Артем Юрійович прислав мені повідомлення у вигляді однохвилинного вирізаного аудіозапису того, що відбувалося після йогр дзвінка у приміщенні нашої громадської організації, де знаходилися я та ще двоє членів центру.

otehlpx3xnq

Тобто, очільник міста, АРТЕМ ЮРІЙОВИЧ СЕМЕНІХІН дав мені чітко зрозуміти, що він повністю контролює мої дії та плани на майбутнє, в тому числі і особисте життя, а саме головне – що ВІН, ЯК МІСЬКИЙ ГОЛОВА, ЯК ВИСОКОПОСАДОВЕЦЬ ВИЩОЇ ЛАНКИ, ГРУБО ПОРУШУЄ КОНСТИТУЦІЙНІ ПРАВА ГРОМАДЯН. Зокрема, право кожного громадянина на недоторканість приватного життя. Адже ніхто не може зазнавати втручання в його особистий простір.

Від цього йому, напевно, було дуже весело на душі, адже він підтвердив своє задоволення відповідним “лайком” після аудіозапису.

Враховуючи кримінальні правопорушення, вчинені по відношенню до публічних осіб нашого міста за останній рік, у мене є всі підстави хвилюватися за збереження свого життя та здоров’я, а також своїх близьких. З відповідною заявою я звернулася до Конотопського відділу поліції.

Звертаюся і до Вас, шановний Артеме Юрійовичу!
ПРИПИНІТЬ МОРАЛЬНИЙ ТИСК НА МЕНЕ ТА ПЕРЕСЛІДУВАННЯ!

ЗАЙМІТЬСЯ ВИКОНАННЯМ СВОЇХ ПРЯМИХ ПОСАДОВИХ ОБОВ’ЯЗКІВ, ДЕЛЕГОВАНИХ ВАМ ГРОМАДОЮ!

ПОСТАВТЕ ПРІОРИТЕТНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВ У МІСТІ ПЕРЕД СВОЇМИ ПОЛІТИЧНИМИ АМБІЦІЯМИ!

І ПАМ’ЯТАЙТЕ: ПРАВДА ЗАВЖДИ ВИПЛИВАЄ НА ПОВЕРХНЮ. А ДОБРО ЗАВЖДИ ПЕРЕМАГАЄ ЗЛО!