Ніколи не ліз в політику. Цікавився, але не ліз. Не коментував політичні рішення, результати виборів, майдани.
Як прокурор, який звик виконувати Закон та здійснювати належний нагляд за його застосуванням та виконанням.
До того часу, коли політика не зацікавилася мною. Навіть не так: з того часу як політика вийшла за межі закону і закон став політикою.
З того часу, коли вбивства людей на майдані розділили на законні вбивства та незаконні вбивства, коли люди без освіти стали займати пости і самі стали законом для решти, коли національний гімн, прапор та вишиванка перетворилися не на символ нашого народу, а стали прикриттям цинічного грабежу та знищення нації.
З того часу, коли вбивство частини власного народу стало сприйматися як боротьба за незалежність.

Коли сама незалежність передбачає вбивство і винищення інакомислячих.
Коли розумієш, що Закону не існує апріорі. Є лише інтереси: кучки людей, які давно і тісно заради особистого збагачення будь-якою ціною, поклали на алтар та принесли в жертву інтереси колись єдиного і волелюбивого народу.
Коли розумієш, що горе нашого народу саме в терплячості. Ми згодні терпіти все: біль, страждання, приниження, втрату гідності заради навіяноі нам чужої мети. Пам’ятаєте Fata Morgana? Марево! Сторічної давнини. Ми й досі в погоні за цим маревом. Ми вже забули чому скакали на майданах і що реально прагнули, ми плюємо на інтереси всього народу, визначивши, що є кращі, а є сепаратисти. І не лише на Сході.
Ми своїми руками розірвали на шматки державу, а тепер цинічно вимагаємо від чужого дяді іі збереження і чекаємо манни небесної.
Ніколи не ліз в політику. Як прокурор не мав права. Та й не було бажання. Була інша мета: кожен повинен виконувати свою роботу. Якісно.

Лише після початку політичних переслідувань, прийняття так званих люстраційний законів, які нічим іншим як розправою з конкурентами не назвеш, почав писати дописи, виступати в суді, наголошуючи саме на цьому. Коли побачив, як нагнули судову систему і як вона починає працювати на політику, а не на закон, зрозумів, що потрібно протистояти всьому цьому.
Щоб в майбутньому я і мої діти в Україні могли знову надіти вишиванку, як символ українського народу, в не купки оголтілих революціонерів, і не соромитися цього.
P.s. А хотів написати лише коментар до зради у вишиванці.