Повернулися на щиті: Шосткинщина прощалася із Владиславом Власенком та Анатолієм Сміликом

18:40 / 02 грудня 2023

Сьогодні, 2 грудня, у Шостці та селищі Вороніж Шосткинської громади відбулися прощання із земляками, які захищали Україну, – Владиславом Власенком та Анатолієм Сміликом.

Владислав Власенко народився 13 квітня 1998 року в смт Вороніж Шосткинського району. Хлопчик ріс жвавим, активним, мав багато друзів і був справжнім лідером. Улюбленим захопленням була рибалка та техніка. Він обожнював свій мотоцикл і їздив на ньому навіть взимку. Після здобуття неповної середньої освіти на базі Воронізької школи № 1 Владислав вступив до Конотопського вищого професійного училища і здобув професію «Слюсар з ремонту рухомого складу; Помічник машиніста електровоза». Трудову діяльність розпочав на Воронізькому деревопереробному підприємстві, потім був призваний в армію.

Життя Владислава було сповнене символічних моментів. На строкову службу (а пізніше – на захист України у 2022 році) він обидва рази вступив у День свого народження, 13 квітня. Армійський вишкіл Владислав Власенко проходив у складі Управління державної охорони України, а військову присягу у нього приймав сам Президент у символічну дату – День перемоги над нацистами у Другій Світовій війні… Він був народжений Захисником і залишився ним до останнього подиху.

Після повернення з армії чоловік працював у приватній компанії м. Києва у сфері будівництва. Мріяв про створення міцної родини, про власне житло та мирне, гідне життя разом з найдорожчими людьми…З початком рашистської навали-2022 Владислав був в числі перших добровольців, хто не вагаючись став на захист Батьківщини. Рідні зі сльозами пригадують його слова перед розлукою: «Не переживайте за мене! Я вмирати не збираюсь, я обов’язково повернусь!».

Після проходження курсу військової спецпідготовки у Великій Британії Владислав Сергійович виконував обов’язки заступника командира бойової машини, навідника-оператора 1 штурмового відділення штурмового батальйону, у самому «пеклі» фронту – на території Донецької області. За час служби був нагороджений Почесною Грамотою військового командування та двома нагрудними знаками від Головнокомандувача Збройних Сил України («За взірцевість у військовій службі» та «Сталевий хрест»).

З лютого цього року зв’язок з ним обірвався, певний час вважався зниклим без вісти. Рідні та друзі гаряче сподівалися на диво, але врешті-решт отримали тяжку звістку: молодший сержант Владислав Власенко героїчно загинув 16.02.2023 р., виконуючи військовий обов’язок, будучи вірним присязі. Він завжди буде гордістю Шосткинщини та України, прикладом для багатьох… 24-річний юнак, який віддав життя за рідну Батьківщину. Доземний уклін Герою та родині, яка виховала його. Щирі співчуття і вічна подяка!

Анатолій Смілик народився 29 січня 1974 року у селі Клишки Шосткинського району, через короткий час родина переїхала до Шостки. Тут пройшло дитинство та юність Анатолія. Хлопчик навчався у загальноосвітній школі № 9, відвідував спортивну секцію. Професійну освіту здобув на базі ПТУ-13, після закінчення закладу отримав кваліфікацію «апаратник магнітної стрічки». Трудову діяльність Анатолій розпочав на відомому заводі «Свема», потім був призваний на строкову службу до армії. Вишкіл проходив у складі танкових військах, виконуючі обов’язки оператора-навідника.

Після повернення на малу батьківщину Анатолій Григорович продовжив працювати на заводі «Свема», а потім – у ПрАТ «Новгород-Сіверський сирзавод». За словами рідних, найголовнішим для чоловіка завжди була його родина. В будь-які, навіть найважчі часи, Анатолій намагався забезпечити близьких людей всім необхідним, тяжко та наполегливо працював усе життя. «Добрий, відповідальний, спокійний, працелюбний», – такими словами згадують Героя друзі та знайомі. Всі проблеми Анатолій Григорович прагнув вирішити мирним шляхом, охоче допомагав іншим, мав дружні стосунки з усіма і користувався заслуженим авторитетом.

З початком повномасштабної російської агресії життя родини Смілик змінилося – 26 січня цього року Анатолія було призвано на захист України. Стоячи біля військкомату, він звернувся до свого сина-підлітка: «Тарас, тепер ти в родині за старшого! Залишаю нашу родину та господарство на тебе!». На фронті наш земляк боронив свободу та цілісність України у складі танкових військ, перебував в найгарячіших точках фронту. 3 червня Анатолій Григорович вирушив на бойове завдання, яке стало для нього останнім…

Схиляємо голови перед доблестю нашого Героя! Глибокі співчуття всім, хто знав Людину чистої душі та хороброго серця.