“Приходять дикі звірі та групи ДРГ”: Командир підрозділу 129 бригади тероборони — про службу на Сумщині
Олексій із позивним “Каспер” головний сержант одного з підрозділів 129 бригади територіальної оборони. Нині — тимчасово виконувач обов’язків командира. Чоловік пішов в армію на другий день повномасштабної війни солдатом. Воював на Херсонському, Запорізькому, Авдіївському напрямках. Нині підрозділ відновлюється на позиціях Сумщини. Чоловік мріє поїхати додому, де на нього чекають дружина, син, батьки, брат. Про службу в Сумській області, свій бойовий шлях розповів Суспільному.
Розкажіть, будь ласка, про свій бойовий шлях: коли він почався, як саме?
На початку березня, як почалася війна, дуже-дуже сильно не вірив в це. Хоча багато розмовляли про те, що почнеться війна. Не вірив до останнього. 24 лютого дружина мене підняла вранці сказала: “Почалося!”. Я спочатку не повірив: ввімкнув телефон, бо телевізор не дивлюсь, читаю: дійсно, почалася війна. В першу чергу, що всі робили — це на заправку, щоб купити палива, в магазини, аби затаритися їжею, бо ніхто ж не знав, що воно буде. На другий чи третій день пішов до військкомату, мені дали документи для проходження комісії.
Я живу неподалік Кривого Рогу, невдовзі в нас почав організовуватися підрозділ тероборони. Прийшов туди, записався. Починали ми з блокпостів, потім поступово, в міру нашого навчання, нас почали виводити на бойові позиції. Були під Апостоловим, потім нас кинули на Херсонський напрямок. Як правий берег звільнили, то нас перекинули на Запорізький напрямок. Там були пів року, потім нас кинули на Авдіївський напрямок, де провели недовго часу, бо — втрати. З Авдіївки нас перекинули сюди, на Сумщину. Тут перебуваємо понад пів року.
Служба в лісах Сумщини – це про що?
Це про болото, про грязюку, це із поганого. З гарного — свіже повітря, дикі звірі. У мирний час це було б дуже-дуже романтично — в таких лісах проводити час. І кабанчики приходять в гості до бійців, і лосі, косулі. Дуже багато звірів, які відвідують наших хлопців на позиціях. А ще групи ДРГ, буває, ходять. Ото так.
Що згадувати найважче?
Полеглих побратимів. Дуже важко хоронити, приїжджати, все це бачити, бачити все це на позиціях, потім бачити все це вдома. Дуже боляче і важко дивитися рідним своїх побратимів в очі, бо в стані афекту в них з’являється купа питань: чому ти живий, а мій син та мій чоловік — ні? Це — найважче, з цим ти нічого зробити не можеш.
Чи є щось, чим цей психологічний стан військових можна поліпшити?
Проводити більше часу з родиною: це відволікає. Дружина, син — ось моє заспокійливе.
А військова “родина” втомлює?
Втомлює. Особливо, коли потрапляєш у цивілізований світ. Дуже важко дивитися на те, що окрім тебе, нічого нікому більше не потрібно. Там війна закінчилась, мабуть, не почавшись. Це дуже втомлює.
Що ще відчуваєте, коли потрапляєте в цивільне місце і бачите людей, які забули про війну?
Почуття навіть не кинутості а, мабуть, заздрості. Що люди живуть, ні за що не переживають, їм це все не потрібно. Особливо їхні фрази типу “ми не народжені для війни”, “нас в перший день на війні вб’ють”, “нам нічого там робити”. Ми ж також прийшли сюди не навчені, навчалися поступово. І поступово виконуємо свою роботу. Тому місце для всіх вистачить, відповідні навчання проведемо. І тому хочеться запросити всіх.
Чи мали військовий досвід до початку війни?
До початку війни я проходив строкову службу, сюди прийшов солдатом, тут отримав звання молодшого сержанта, посаду командира відділення і відносно недавно став на посаду головного сержанта роти.
Чи займаєтеся навчанням бійців?
Займаюся. По можливості вчимо. Бійців, окрім того, що навчити, треба ще дати час на відпочинок, тому що за два роки хлопці дуже сильно заморилися.
Як вважаєш, якщо раптом розпочнеться мобілізація жінок, чи сильно допоможуть жінки в армії?
Ні. Моя особиста думка — жінкам тут не місце. Хоча у нас в підрозділі і є жінки, в нас є бойовий медик, вона також ходить на позиції. Але, в моєму розумінні, це якесь ноу-хау: жінок — і в бойові підрозділи. Та ще й на передові позиції! Я вважаю, це — неправильно.
Що будете робити в перший день після перемоги?
Відвідаю кладовище, де лежать наші полеглі побратими.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ