“Я бачила, як летіла авіабомба”: рідні розповіли про життя і загибель прикордонника Андрія Бдюхіна з Сумщини
“Він кричить “Таня” – я чую вибух”, — згадує останні слова свого чоловіка Андрія його дружина. Прикордонник Андрій Бдюхін загинув рік тому, виконуючи бойове завдання на Сумщині. Чоловік 23 роки віддав прикордонній службі, кажуть рідні. Спогадами про нього поділились з Суспільним.
“Опора наша. Він мені був і батько, і мати, у нього не було невирішених проблем, приїхав: “Мама, що там води немає ?”. Побіг… усміхнений, сонячний такий був”, – згадує Ольга, мати Андрія Бдюхіна.
На це подвір’я у місті Ворожба майже 40 років тому принесли з пологового будинку майбутнього захисника країни Андрія Бдюхіна, згадує його хрещена Марія Худолій. Тут минуло його дитинство і юність. На кілька будинків спільний двір, де сусіди знають одне одного і спілкуються.
“В школу ходив, тут проводив свій час, дитинство. Хороший, добрий, старанний. Гарний був хлопчик, що говорити”, – каже хрещена Марія.
“Я його няньчила. Він на мене і поганого слова не сказав, скільки я прожила вже років… Дуже гарний хлопець був. Він нам допомагав. Прибіжить – і на город, картоплю копає, носить. Все на світі було допомагав”, – говорить бабуся Олександра Дубина.
Мама Ольга розповідає: Андрій народився 10 вересня 1985 року.
“Він ходив у секцію боксу, займався тут у нас, навчався середньо, фізкультуру любив, школу не прогулював. Як батьків нас ніколи в школу не викликали. Ми не червоніли за нього. Він вступив у білопільське ПТУ, воно тоді 5 було. Ми її називали бурса, майстер путей він був, призвали його в армію. Після армії він підписав контракт”, – говорить Ольга.
Після цього, розповідає мама, син 23 роки віддав прикордонній службі. У 2015-2016 роках служив у Краматорському прикордонному загоні. Брав участь в обороні Мар’їнки. У 2016 повернувся на Сумщину, до останнього дня боронив і захищав державний кордон України в Сумській області. Чоловік був дуже близький зі своєю родиною, згадує мама. Сусідка береже місцеву газету, де рідні вітали Андрія з 30-річчям.
“Оце такий він в нас був усміхнений. Він таке хлоп’я був, завжди посміхається, завжди привітається, це дитина була! Хоч і мій служе, але це різні діти. Він весь час посміхається, то по горох біжить, то туди, то туди…”, – розказує сусідка Ніна Колєснік.
Брат Андрія Олександр згадує: разом з Андрієм займалися спортом, грали в футбол.
“Брат був такий, що міг бути і різкий, але справедливий. Добряк. По справедливості завжди. Він відслужив, пішов у запас, потім вирішив піти назад на службу, так і служив, поки не загинув. Щодо служби, він скупо розповідав, але завжди казав: “Все добре”, де б не був, навіть там, де ми не знали”, – каже брат Олександр.
“Він був сенсом мого життя останнім часом. Я дуже переживала за нього, коли став на захист, почалася війна. Не дай Бог не подзвонить – нерви, страждання”, – згадує мама.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій одружився з коханою дівчиною, хоча знайомі з Тетяною вони були вже давно. Разом виховували доньку Марію.
“Я не давала приводу, щоб він бачив, що я слабка, але він мене попереджав: “Ти знаєш, де я працюю, ти повинна бути готова, що мене в будь-який момент може не стати”. Десь два місяці, як почалася війна, його взагалі не було, він казав: “Тань, все добре, ми тримаємо шляхи”. Тоді каже: “Відпустять, прийшов перший раз через два місяці”, – каже дружина Тетяна.
Тетяна говорить: чоловік пропонував родині виїхати за кордон, але вони вирішили лишитися ближче до Андрія.
“Я виходила на балкон на другому поверсі, він ставав на габіон, махав мені паличкою, ми так і спілкувалися”, – розповідає дружина.
Тетяна згадує останній день життя чоловіка.
“Він напередодні ходив засмучений, подивиться у вікно – як в проваллі десь, кажу чи щось трапилось, відповідає ні, може щось хочеш – ні, він завжди був енергійний, веселий, душа компанії. Кажу: “Може пішли кудись”, відповідав, що спати хоче. Того ранку він навіть проспав, зайшов у всі кімнати… Ми того дня ввечері планували суші”, – каже Тетяна.
О 15 годині, згадує Тетяна, Андрій подзвонив їй.
“Просто кажу тобі, що тебе кохаю. Щоб ти це знала”. Кажу: “Я це знаю”. І все. Тоді він говорить: “Над нами кац**ський розвдіник-дрон. Сказали, треба працювати”. Як, це ж небезпечно. “А що ми можемо зробити”. Тоді о 17 подзвонив: “Можливо, будуть КАБи”. Я виходжу, не можу зв’язок знайти, бачу він мені телефонує, нарешті знаходжу зв’язок, я бачу, як летить авіабомба, він кричить “Таня” – я чую вибух. Стою і кажу: “Батько загинув”
Потім Тетяна зателефонувала свекрусі.
“Я до останнього не могла повірити, вона мені дзвонить і каже: “До Андрюші прилетів КАБ, моліть Бога, щоб був живий”. Ми до 3 ночі все чекали, сподівалися, що його відкопають”, – каже Ольга.
Майстер-сержант Андрій Бдюхін загинув під час нанесеного авіаудару по позиції прикордонного наряду 22 березня 2024 року, йдеться на сторінці Держприкордонслужби у Фейсбук. Йому назавжди залишилося 38 років. Полеглого захисника разом із побратимом Олександром Авраменком посмертно нагородили медаллю “За військову службу Україні”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ