Рідні загиблого Олександра Мухи з Сум поділилися спогадами про захисника
Олександру Мусі мало виповнитися 52 роки, квіти йому можна принести тепер тільки на цвинтар. Життя інспектора прикордонної служби, водія Олександра Мухи обірвалося 23 жовтня 2024 року на російсько-українській війні. Рідні загиблого розповіли Суспільному про захисника.
Олександр Муха загинув на Сумщині, поблизу села Новодмитрівка Сумського району.
“Ми всю ніч з донькою сиділи, я брала її руки і казала: “Санєчка, повзи,шкребись, якщо ти поранений – греби в нашу сторону, я тебе будь-яким буду любити”, — розповіла дружина Наталія.
28 жовтня Олександра поховали на Алеї Слави поруч із іншими героями, що віддали життя за Україну.
“Як сказав командир на похованні — він врятував 12 людей і загинув. Це біль не скорочує, але розумієш, що чоловік віддав своє життя до дна. Своє життя поставив нижче за життя всіх українців”, — додала пані Наталія.
Тепер у родини залишилися лише спогади, говорить мама Олександра. “Він був дуже відповідальний. Я його просила: Саша, працюєш у Польщі — не їдь сюди, займайся волонтерством. Як відчувала цю його погибель”, — розповідає пані Катерина.
“Всі надії були на нього. У нього плани великі були, хороші. Син є син, і його дуже жалко. Все мені здається, що він завтра-післязавтра може приїхати”, — додає тато Олександра Мухи Анатолій.
Анатолій Сіряченко розповідає, товаришував з Олександром понад 20 років: “Був гарною, чемною, чарівною людиною. Прямолінійний, правда, його за це й любили – за цю прямолінійність, щирість і відвертість. Класний був друг, чарівний батько, дідусем навіть і не помітив, коли і став. Ми й не вірили,що він дідусем став”.
Донька Катерина розповіла, як відреагувала онука на звістку про дідуся:
“Вона завжди приходила і одразу: “де дєда”? “дєд Саша вдома?”. Довелося сказати, що дідуся вбили. Вона отак склала руки, тупнула ногою і сказала: так не можна, так нечесно!”
Жінка розповіла, що він для неї був батьком, який завжди працює: “Ми його завжди зустрічали…він любив не попереджати, і ми з мамою так на нього налітали в дверях. Коли він повернувся з Польщі, це була його перша зустріч з Єсенією. Для мене він був татом, що завжди працює. Я його дуже любила”.
Катя згадує: змалечку пам’ятає тата активним, рухливим, атлетичної тілобудови чоловіком. Він прищепив доньці любов до водіння, до подорожей і до спорту. Дівчина згадує останню зустріч із татом, коли поділилася з ним, що планує взяти участь у Веукраїнських змаганнях з бодібілдінгу:
“Кажу, тату, я їду на змагання. Він каже: “Катя, головне — кайфонути, просто вийди і отримай задоволення”. Він загинув, я все одно поїхала на змагання через те,що він сказав “я в тебе вірю”. Я посіла 1 місце”.
Цю перемогу, говорить Катя, вона присвятила батькові. Дружина говорить: вдячна долі за роки, проведені в злагоді і взаєморозумінні. Ділиться: досі готує для чоловіка і звертається до нього в горі і в радості.
“Якщо вам доводилося в житті бачити повністю збалансовану людину,то це мій чоловік, мій коханий Олександр. Що я маю на увазі? Що б не трапилось – радісне, важке…Спокій, він приймав рішення, які ми поважали. Чоловік був в АТО в 2015-2016, потім реабілітація. Він працював в СБУ, вийшов на пенсію і поїхав у Польщу”, — розповіла дружина загиблого.
“Він просто безумовно мене поважав. Я ще так не вмію, він безумовно мене любив, свою доньку, ніколи не мав осуду, просто підтримка, все вирішували разом,знаходили баланс,золоту середину для вирішення”, — додала жінка.
24 грудня 2024 року Олександрові Мусі присвоїли звання “Почесний громадянин міста Суми”.
“Мені хотілося б, аби вшановували о 9 годині хвилиною мовчання не тільки мого тата, а взагалі людей – військових і не військових. У мене дитина зупиняє дорослих, показуючи, що треба прикласти руку до серця і просто хвилинку помовчати. Це для мене буде найкращою вдячністю кожного, хто втратив або не втратив”, — говорить донька Катерина.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ