“Родина Литковців — героїчна”: спогади про загиблого під Пісками Степана Литковця
Степан Литковець загинув 6 червня 2018 року на війні Росії проти України. Зараз йому було б 28, але назавжди залишився 21 рік. Його історію родина розповіла Суспільному.
Родина Литковців — батько, мама та син — зібралися на цвинтарі в селі Підопригори на сьому річницю загибелі Степана. З одного боку пам’ятника — Степан-військовослужбовець, з іншого — він у формі кухаря в пам’ятний для нього день.
“Він виграв конкурс млинців, перше місце зайняв. Подарували йому, здається, набір ножів, на Масляну”, — розповіла Ганна Литковець, мама Степана.
Степан Литковець народився 13 березня 1997 року в селі Гарбузівка на Лебединщині. Після переїзду родини до села Підопригори навчався в Павленківському НВК. Зараз на фасаді закладу — меморіальна дошка Степану. Всередині — кілька куточків пам’яті. Класний керівник і вчитель хімії та біології хлопця Олена Дмитрівна згадує: Степан завжди мав багато друзів.
“Стьопа прийшов до нас в п’ятий клас маленьким хлопчиком, несміливим, але активним. За роки навчання був ініціативний, зосереджений, толерантний, завжди готовий прийти на допомогу. Хлопець фізично розвинений цікавився технікою, комп’ютерними науками”, — розповідає Олена Тарасенко, класна керівниця.
Після закінчення 10 класу хлопець вирішив стати кухарем. У 2017 році закінчив Сумський центр професійно-технічної освіти харчових технологій, торгівлі та ресторанних сервісів. До кінця 2017 року працював шеф-кухарем в одному із закладів Сум, одружився. Степан взяв участь у кулінарному шоу “Майстер шеф” і мріяв відкрити власне кафе.
Ганна Литковець — мама трьох синів. Спочатку на захист України став середній син Сергій. Потім і Степан.
“Середній брат служить — піду і я служити”. І пішов. Навчання пройшов у Десні, попав туди, в “гарячу точку”. Через 15 днів його не стало”, — каже пані Ганна.
Степан служив стрілком-зенітником у 56-й окремій механізованій бригаді. 6 червня 2018 року диверсійно-розвідувальна група в районі селища Піски під Донецьким аеропортом спробувала оточити українських військових, почався бій, у якому обірвалося життя Степана.
“Потрапили на міну — так і підірвався. Десять днів не могли забрати. Вони тільки підходили — і та сторона починала обстрілювати. Десять днів він лежав на сонці, спека. Ледве віддали, на обмін пішли”, — додає мама Степана.
Сергій Литковець — середній син в родині — зараз воює на харківському напрямку.
“Я вчила і Серьожу. Взагалі родина Литковців — це героїчна родина. Серьожа десть років захищає наш рідний край. Ще до початку війни підписав контракт і навіть коли була можливість не бути військовим, він сказав, що до останнього буде захищати. І рідний дядько Стьопи також загинув на війні”, — каже Олена Тарасенко, вчителька.
Олександр — наймолодший син в родині Литковців. Коли загинув Степан, йому було 15 років.
“Ми постійно дуркували як брат з братом. Завжди його пам’ятаю веселим, хорошим братом. Бувало, і сварив, якщо було за що, відносини були гарні. Він мене не здавав — я його не здавав”, — пригадує Олександр. Він першим дізнався про те, що брат зібрався воювати.
Мама Степана розповідає про останнє його фото:
“Сказав: “Тобі на пам’ять”. Він, мабуть, відчував. Було поранення… Я довго не могла зв’язок тримати з ним. Він завжди мені казав “мамуля”. Каже, нічого страшного, маленьке поранення, а тоді, через тиждень”.
“Просто своє треба завжди захищати. Нас завжди так виховували: якщо є своє — ми повинні зробити все, щоб відстояти, і воно було наше”, — додає Олександр Литковець.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ