Роменська громада попрощалася з героєм Андрієм Семирічем
Сьогодні, 11 квітня, «на щиті» до Роменської громади повернувся справжній Герой, патріот, захисник України, військовослужбовець Андрій Вікторович Семиріч.
Живим коридором, приклонивши коліно та схиливши голови, з прапорами та квітами в руках, мешканці громади подумки дякували Захиснику за найвищу жертву в ім’я України.
Попрощатися із загиблим Героєм прийшли рідні, друзі, керівництво громади, духовенство, військовослужбовці і всі небайдужі мешканці.
Спільна молитва за упокій душі Андрія СЕМИРІЧА лунала на Алеї Слави, де священнослужителі провели над тілом загиблого чин відспівування.
Багатолюдною ходою, під супровід духового оркестру, громада провела Героя в останню дорогу…
Народився чоловік 14 жовтня 1972 року в м. Запоріжжя. Але згодом сім’я Андрія переїхала до м. Ромни.
Навчався Андрій у Роменській школі №3, де здобув базову середню освіту.
Далі навчався в Роменському індустріальному технікумі за спеціальністю “Відкрите добування родовищ корисних копалин”.
Після навчання Андрій СЕМИРІЧ пройшов строкову службу в морській частині прикордонних військ Чорноморського флоту.
У мирний час Андрій Вікторович працював різноробочим. Заробляв на життя в Україні й за кордоном. Мав золоті руки, тому легко йому вдавалась будь-яка справа, за яку він брався.
Андрій захоплювався риболовлею, і коли мав вільний час полюбляв посидіти з вудкою на березі річки. Також одним із його хобі був пошук артефактів старовини з металошукачем. В особистій колекції мав монети різних століть, старовинні предмети, знаряддя праці.
Друзі згадують, що Андрій був справжнім джерелом життєрадісності. Його очі завжди сяяли від щирого щастя, а жага до життя була невичерпною. Він не витрачав час на марні роздуми, а цінував кожну мить, проживаючи її повною мірою. На нього завжди можна покластися, адже він був опорою та сильним плечем.
Андрій був справжнім другом, вірним товаришем і люблячою людиною. Його присутність дарувала людям тепло та затишок, а його щира посмішка могла розтопити будь-яке серце.
Він дуже любив життя, у нього було багато планів, але російське вторгнення на рідну землю стерпіти не зміг. Коли війна чорними кроками ступила на нашу землю, Андрій СЕМИРІЧ одним із перших, як справжній патріот, взяв до рук зброю і пішов боронити Україну у складі 152 батальйону територіальної оборони.
Спочатку ніс службу на блокпостах Роменської громади, потім боронив кордони Сумщини, а навесні 2024 року разом з побратимами тримав оборону на Лиманському напрямку. Служив старшим солдатом, снайпером другої категорії відділення снайперів роти вогневої підтримки.
Андрій не міг не бути на фронті. Мав загострене почуття справедливості та патріотизму, високий рівень відповідальності за покладені на нього обов’язки та за кожного зі своїх бійців.
А ще, він мав чудове почуття гумору. І хоч звати його Андрій, ще з юних років його називали Іваном. Багато хто і не знав, що він насправді не Іван. На війні побратими називали його “Іван, той що Андрій”.
Після Перемоги Андрій мав намір зголити свою славетну бороду та разом з побратимом сісти в машину і проїхати по всіх місцях, де дислокувалися.
Але плани та мрії залишилися нездійсненими, похороненими війною…
Родина отримала сповіщення, що Андрій зник безвісти під час виконання бойового завдання…
І потягнулися нескінченні дні очікування та надії, коли він вважався безвісти зниклим, коли рідні били на сполох в надії, що він живий.
Але… підтвердилося найстрашніше…
7 квітня 2024 року рідні отримали сповіщення, що у день зникнення воїн загинув.
Андрій Вікторович був вірний військовій присязі, з честю та гідністю виконав свій громадянський і військовий обов’язок.
Загинув чоловік 21 березня 2024 року під час під час ворожого артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Терни, Краматорського району, Донецької області, героїчно захищаючи волю та незалежність України.
Не дочекалися захисника живим мати, батько, рідний брат…
Героєві назавжди залишиться 51 рік, повідомили в мерії Ромен.
Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ
Читайте нас також в ІНСТАГРАМ