Роменська громада провела в останню путь героя Михайла Довбню

Сьогодні Роменську громаду вкотре об’єднало горе втрати захисника. У жалобі схиливши голови, ставши на коліна, тримаючи в руках державні прапори, зустрічали «живим коридором» Героя, який воював і загинув за мирне українське небо, щасливе майбутнє для наших дітей.

Спільна молитва та прощання із Захисником відбулись на Алеї Слави поблизу Меморіалу пам’яті загиблим військовослужбовцям Роменської громади. Віддати шану Захиснику України, підтримати родину в цей скорботний день, прийшли керівництво громади, побратими, священнослужителі, знайомі, друзі, сусіди та небайдужі жителі Роменської громади.

Наш захисник народився 23 листопада 1977 року в м. Ромни, де й проживав. Навчався в Роменській загальноосвітній школі № 1. Після закінчення школи, вступив до Роменського вищого професійного училища, де здобув професію «столяр». Останнє місце роботи Михайла – Роменське ТОВ «Торгсервіс», де він працював кладовщиком і експедитором.

Михайло мав сімейну справу: понад 20 років разом з дружиною розводив кролів рідкісних порід. А почалося все з того, що мама подарувала Михайлу пару звичайнісіньких кроликів. Спочатку він почав тримати безпородних кроликів у своєму господарстві, а далі це захоплення перетворилось в розведення чистопородних кроликів. Михайло також був членом «Клубу кролівників Сумщини» і часто брав участь у обласних та міжнародних виставках. Неодноразово Михайло привозив «пухнастих улюбленців» на виставки, які проводилися під час святкування Дня міста Ромни.

Михайло дбав про свою родину, розвивав власну справу, будував свої плани на життя, але жорстока війна обірвала всі сподівання та мрії…

Отримавши в січні 2023 року повістку, Михайло, не вагаючись, взяв до рук зброю і став на захист рідної України. Весь цей рік він служив водієм зенітно-ракетного взводу механізованого батальйону однієї з військових частин. Разом з побратимами брав участь у важких боях на Авдіївському напрямку. Здавалося б, попереду ще довге життя й сива, затишна старість. Але війна забирає найцінніше – час бути разом, залишаючи нестерпні випробування в очікуванні дзвінка з фронту. 18 січня Михайло востаннє попередив родину, що не буде на зв’язку кілька днів, але так з цього бойового завдання і не повернувся… Бій поблизу населеного пункту Костянтинівка, став для воїна останнім. Життя Героя обірвалося 21 січня 2024 року. До останнього подиху рядовий Михайло Довбня був вірний військовій присязі, українському народові, своїм переконанням та цінностям, за які віддав своє життя.

Скорбота і сум завмерли в повітрі… Звістка про його смерть ранила не одне серце. Мрії, цілі та бажання, скільки всього не встиг він зробити… Його загибель стала черговою раною на зболеному серці українського народу, в душах рідних, близьких, друзів і побратимів, які любили і цінували Михайла за щирість, відвагу і надійність справжнього чоловіка.

Михайло Довбня був добрим сином і братом, чудовим чоловіком, батьком, люблячим і чуйним дідусем двох маленьких онуків… Його життя обірвала оскаженіла путніська армада у розквіті сил. У цьому році Михайлу мало б бути 47… Та не судилось… Він не встиг нажитись у своєму домі, розділити усі щасливі сімейні миті, награтися з онуками… Годинник життя Михайла зупинив свій відлік на 46…

Михайло став ще одним воїном, який, на жаль, не зможе відсвяткувати Перемогу, яка, обов’язково настане. Але він залишиться назавжди у нашій пам’яті, адже завдяки таким мужнім воїнам, як Михайло, ми живемо, працюємо, виховуємо дітей, вільно розмовляємо рідною мовою… Завдяки таким як він, ми – вільний народ, який має сили і продовжує боротися за своє майбутнє. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо клятим ворогам жодної втрати в цій страшній війні. Будьмо єдиними, щоб вистояти і вижити, бо інакшого шляху просто не має, повідомили в мерії Ромен.