“Думав, може перемир’я буде…”: розповідь одного з останніх жителів села на кордоні Сумщини

Олександр Качан місяць тому вийшов пішки із села Біловоди, що за 3 кілометри від російського кордону. На карті аналітичного проєкту “DeepState” частина села позначена, як “сіра зона”. Нині чоловік живе у гуртожитку для евакуйованих у Сумах. Про останні дні у прикордонному селі та про те, як живе в евакуації – розповів Суспільному.

Олександр Качан евакуювався з Біловодів Хотінської громади 13 квітня. Чоловік був одним із трьох останніх жителів села, які не виїхали. Але залишатися вдома вже було неможливо.

“До останнього сидів уже, думав, може перемир’я буде, але… Вони спочатку не чіпали нас, мирних. А тоді почали уже охотиться за нами. До підвалу страшно, бо засипе, не вийдеш, ніхто ж не прийде до тебе. В хату прилетіло, пів хати розбомбило, контузило трохи. На наступний день зранку ще ФПВ-шка прилетіла. Мабуть, там і залишився б, але в сарай пішов, господарство там було. Виходили до 20 км пішки по полях, по посадках, дрони літають, все рветься, село горить, розбомбили село. Вийшли на безпечну відстань, зв’язалися зі старостою, дільничним, він приїхав і забрав. Дякувати, що віднеслися по-людськи. Зараз допомагають з документами”, — розповідає чоловік.

Пан Олександр каже, що у Біловодах залишалася одна жінка, їй за 70, вона не захотіла виїжджати: “Якщо вона на вулиці була, може ще й вижила, може і ні, не знаю. Ну туди не добратись уже було. Якщо вона зосталася жива, то її ж може вже ніхто не троне. Якщо КАБами не закидало, не розбомбило, то вона буде жива. Якщо є Бог на світі, то її може і спас. А якщо немає Бога, то уже ніхто її не спасе”.

За словами чоловіка, останні вісім місяців у селі не було електрики та газу. Воду брав з колодязя, грівся пічкою.

Близько місяця пан Олександр живе у транзитному центрі для евакуйованих. Зазвичай тут залишаються на кілька днів, але чоловік чекає на відновлення документів. Каже, потім обіцяють житло в одному з районів Сумщини, хоча він хотів би залишитися у Сумах, бо тут все знайоме й ближче додому.

Зараз у кімнаті мешкає троє людей з різних громад, тут годують, дають одяг та, каже чоловік, від одягу в основному відмовляється, бо нікуди його дівати: “Ви, пробачте, поставте, будь ласка, тоді гардероб, щоб я зносив. Я не хочу, щоб отут було пакетів, як у інших. А так є переодіться трошки, є дах, відношення добре. Все добре. Я не жалуюсь”.

Єдина скарга чоловіка — дуже хочеться щось почитати, а нічого. Тому читає те, що є, зараз – книгу про радянських розвідників. У коридорі гуртожитку хтось залишив старі книжки, більшість вже розібрали. Між собою сусіди міняються газетами, кросвордами. Пан Олександр розповідає, що за час у Сумах вдалося попрацювати, розбирав завали після одного з влучань, і зараз намагається знайти роботу, хоча б тимчасово, щоб не сидіти в кімнаті. Каже, що затримуватися у гуртожитку не хоче, хоча і не знає, що буде далі.

Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ

Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ