Рятує зуби на прикордонні вже понад 50 років: історія 81-річної хірурга-стоматолога

Анастасії Артеменко — 81 рік. І вона єдиний оперуючий стоматолог у прикордонному містечку Глухів на півночі України, розташованому за 12 км від ворога.

Лікарка вже понад 50 років рятує від зубного болю й ускладнень. Зараз їй пішов дев’ятий десяток, але на пенсію не збирається. Бо через відсутність у Глухівській лікарні хірургів-стоматологів пацієнтів відправлятимуть у щелепне відділення до облцентру — за 140 км.

Свою історію лікарка розповіла LB.ua.

Мріяла будувати космічні кораблі

Анастасія народилася на Полтавщині воєнного 1943 року в сім’ї місцевих, які працювали в колгоспі. Дитинство та юність пройшли в селі Миргородського району. Дівчина була середульщою в багатодітній родині — окрім неї, вже було ще трійко малят.

«Мама виховувала нас сама, адже тато був на війні, — розповідає лікарка. — Проте коли повернувся з фронту, то повністю розчинився в нас, дітях. Він привчав до порядності й людяності, щоб ми поважали людей. Завдяки таткові я з раннього дитинства полюбляю математику».

У 19 років ідеалом Анастасії був Юрій Гагарін, який підкорив космос, пригадує лікарка: «Людина, яка здійснила політ, облетівши Землю на космічному кораблі «Восток», і успішно повернулася, стала для мене зразком у виборі майбутньої професії. З того моменту я мріяла будувати космічні кораблі. І освіту хотіла здобути неодмінно таку, щоб працювати на роботі своєї мрії».

Закінчивши школу, дівчина вирушила не в космос, а в місцеві поля, влаштувалася в рідний колгосп. Заробляти виснажливою фізичною працею було важко, та вона намагалася допомогти родині й добросовісно відпрацювала рік.

А потім настало наступне літо — час вступу до навчальних закладів. Подружка Анастасії вирішила йти в інститут на стоматолога і запропонувала поїхати до Харкова разом. Отак, за компанію, вона й стала студенткою Харківського державного стоматологічного інституту, який пізніше перевели до Полтави.

Анастасія з головою занурилася в навчання, намагалася отримувати стипендію, яка тоді була 18, а потім 20 рублів. Для цього слід було вчитися так, щоб не отримати жодної трійки: «У мене це виходило не заради грошей, а заради знань. Мала добрих наставників, і їхні цінні поради зберегла на все життя, дотримуюся їх і досі. Кожен пацієнт — важлива людина для мене, і моє завдання — зробити так, щоб він не страждав, позбавити його болю».

Єдиний запис у трудовій

Після інституту Анастасія отримала розподіл у Сумську область.

«Узяла географічну карту, розвернула перед собою і почала вивчати, — згадує. — Хотіла влаштуватися десь поблизу Харківщини, але ні в Охтирці, ні в інших містах вакансій стоматологів не виявилося. І тут повідомляють, що є робоче місце в Глухові. Я засмутилася: це ж навіть далі від Путивля! На самісінькому краю Сумщини! Єдине, що я знала про цей край — під час війни там були партизани».

Приїхала до Глухова, зайшла на поріг кабінету головного лікаря Віктора Мелехіна: «Віктор Миколайович подивився на мне уважно й спитав: “Чи надовго?”. Я відповіла: “Як приймати будете”».

Він затвердив новоспечену лікарку на посаду хірурга-стоматолога. Анастасія спочатку злякалася, але Мелехін повірив у неї.

Так і залишилася на вже 64 роки. У її трудовій книзі ця робота — єдиний запис. Попри те, що в Глухові кілька приватних стоматологічних клінік, багато людей усе одно йдуть до комунальної установи — саме до Анастасії Федорівни. Багато серйозних випадків дістаються саме їй. Місцеві розповідають, що йдуть до неї часом і після безрезультатних відвідувань приватних клінік чи ускладнень після лікування в деяких з них.

Стільки років на одному місці. Невже за весь час не замислювалася зробити кар’єру? Стати керівником? Каже, що їй це зовсім не потрібно.

«Я не хочу командувати, хочу допомагати людям! У 1995 році мене призначали завідуючою стоматологічного відділення Глухівської центральної райлікарні. Але вистачило мене лише на шість років. Потім написала заяву. Замість того, щоб витрачати час на організаційні питання, краще займатимуся хворими».

Лікарка вже десятиліттями переконує людей, що єдиний варіант позбутися зубного болю — стоматологічна допомога. І що раніше це зробити, то легше лікування.

Якщо ж їй потрібно в деяких випадках без анестезії лізти інструментом у рану, перевірити стан дренажу або встановити новий, то радить пацієнтам не стримувати емоцій: «Знаю, що зараз буде дуже боляче, тому кричіть!». І пацієнт кричить щосили, а вона спокійно робить роботу. А потім обійме людину, похвалить: «Який ви молодець, велика умнічка!».

«Надивленість», досвід стількох років, який часом списують на інтуїцію, дозволив урятувати життя: на прийом приїхав із села літній чоловік з набряклою десною — типова ситуація, та щось не давало лікарці спокою. Щось не так.

«Не подобається він мені», — сказала медсестрі. Запитала пацієнта, чи має де переночувати, щоб показатися стоматологу ще завтра. Пенсіонер сказав, що в Глухові є донька, яка буде не в захваті від його ночівлі. Лікарка поговорила з донькою та наполягла, щоб вона дозволила батьку переночувати. Два дні лікарка обстежувала пацієнта, звернула увагу на його кашель.

З’ясувала, що страждає від зубного болю вже місяць. Таблетки не допомагали, тому заливав біль алкоголем. А запалення нікуди не дівалося — гній пішов у легені, що й викликало кашель. Героїня публікації направила пацієнта до Сумської обласної лікарні, його госпіталізували до реанімації та врятували.

Допомогла лікарка й мені. Я була в Сумах, за 140 км від Глухова. Набрякло обличчя, запливло око, вивернуло губу. Страшний виснажливий біль, не спала кілька діб. Звернення до лікарів Сумської обласної лікарні результату не дали: ЛОР проблеми не виявив, стоматолог сказав, що то через нечищені камені, і замість того, щоб вгамувати дикий біль, запропонував вибілити зуби. Кошти зняли, а біль не минув.

У реєстратурі запропонували ще відвідати невролога, мовляв, нерв защемило. Але запис — лише через три тижні.

Як дожити до тієї дати, на котру талончик, ніхто не знав: розвели руками. Сімейний лікар просто порадив звернутися до приватного невролога. Узявши 400 грн за огляд, той нічим не допоміг. Сказав, що то не по його частині.

Стояла я на ґанку обласної лікарні, ревіла від болю. Залишилося тільки зателефонувати в Глухів Анастасії Федорівні. Через відеозв’язок. Вона діагностувала причину: флегмона! Запалення десни. Одразу наказала йти додому — з покроковими інструкціями по телефону я манікюрними ножицями розрізала злощасний гнійний міхур над зубом під губою. І потім за порадами лікарки довела справу до повного одужання.

Важкі випадки

«Я оперую важкі випадки: флегмони (коли загниває десна й обличчя буквально за добу напухає), радикулярні кісти, папіломи, фіброми, епуліди; шиную переломи щелеп і вправляю вивихи, — каже лікарка. — Походження цих травм різні: ДТП, бійки, падіння, переохолодження. Моє завдання — надати допомогу, і я надаю».

Наприклад, якось молодик приїхав до Глухова на новорічні свята й так навідзначався, що побився з друзями і зі зламаною щелепою потрапив до лікарні. Анастасія наклала шини на верхню та нижню щелепи: кожен зуб пацієнта зачіпляють окремим дротиком, після цього всі зуби скріплюють. Коли обидві щелепи готові, виставляють прикус. Це тонка й кропітка робота — потрібно все розрахувати так, щоб зуб із зубом збігався.

Інший хлопець постраждав на підприємстві з переробки деревини, потрапив до лікарні просто з робочого місця. Між його зубами застрягла тріска розміром 12 см — від шостого до останнього зуба! А це вже профіль не стоматолога, а хірурга, але всі лікарі були зайняті, що унеможливлювало оперативне втручання.

Анастасія зрозуміла, що втрата часу може вартувати йому життя: шматок дерева проходив біля вуха, поруч із сонною артерією. І ризикнула: уперлася ногою в крісло, схопила той шматок дерева й витягла — кров хлинула фонтаном. Заткнула рану кулаком, затампонувала та зв’язалася із сумськими колегами — проконсультувалася із судинним хірургом. Обласний лікар, попри вечірній час, прибув до Глухова. Поки фахівці займалися пацієнтом у реанімації, Анастасія Артеменко навколішки перед іконою просила Бога зберегти хлопцеві життя.

Вранці головний лікар викликав до себе всіх, хто брав участь у порятунку хворого, і похвалив їх: «Молодці!». Молодий глухівчанин вижив.

Лікарка, попри поважний вік, досі активно оперує. Увесь день на ногах. За зміну приймає до десяти пацієнтів, навіть у вихідні її викликають через невідкладні стани.

Коли ми розмовляли, Анастасія Артеменко була у відпустці, але все одно на робочому місці: у коридорі на неї чекали хворі з опухлими обличчями. А ще — військові. Оперує і їх.

Живе по совісті. Має доньку та сина. Донька із зятем теж лікарі. Закінчив медуніверситет і онук. Лікарка цьому тішиться.

Якось колега підколов, мовляв, що вона заробила за все своє життя? Від матеріальних подяк відмовляється, грошей не бере. Живе скромно. Навіть у поважний 81 рік обробляє дачу, їздить велосипедом, вирощує картоплю та різні овочі-фрукти.

Пригадує, що відповіла колезі: «Я заробила найголовніше багатство на землі — цілу скарбницю щирих людських подяк. А більше нічого й не потрібно».