“Село приречене, бо знаходиться в зоні бойових дій”. Історія жителя прифронтового села Павлівка

70-річний Валерій Кандиба мешкає у прифронтовому селі Павлівка, яке знаходиться у п’ятикілометровій зоні від кордону з Росією. Зі слів чоловіка, до вторгнення в ньому жило понад чотири тисячі людей, наразі лишилося 168.

“Житло моє було пошкоджене відразу, ще на початку. Кухню, тилову стіну, розмолотило, бо там зірвалось. Замазали і заліпили – Бог з ним, живемо та й живемо”.

Валерій Кандиба розповів: багато односельців виїжджають з села, але є і ті, які повертаються. “Держаться свого родинного гнізда і цей куточок Павлівок – курортний куточок. Розлітаються будинки і розлітаються люди. А що їм робить, їдуть. Але питання, куди їхати? Один у нас поїхав, побув чотири дні, повернувся, упав на поріг, плаче і каже: “Більше я нікуди не поїду…”, – пригадав селянин.

Боляче спостерігати, як російська зброя знищує село, каже чоловік: “У нас село приречене, бо знаходиться в зоні бойових дій. Павлівки, якщо порівнювати з початком вторгнення, було на тиждень 80-90 мінометних ударів, а наразі 800. Зараз, коли їхати по нашому селу, стоїть розбитий будинок культури, який тільки но побудували, який був кращим в області. Так само школа”.

Чоловік пригадав, як господарював до вторгнення: “Кожного року штук три кабани, бичок, теля, а зараз – коза Афоня та десяток курей і нема нічого. Для одних – це зона бойових дій, для других – це люди, яким треба допомогти. Електрики, не дивлячись на свою безпеку, сідають на той бусик і розв’язують питання, щоб люди були зі світлом. Бажання всіх, щоб влада звернула увагу на те, що це люди і їм потрібна допомога. Як електриків, так і управління внутрішніх справ, газових служб і медична служба”.

Нині, говорить заступник Білопільського міського голови Олександр Кожухов, з десяти старостинських округів, сім — розташовані безпосередньо на прикордонні. Є села, звідки виїхали всі люди.

“Такі села, як Волфино, Шпиль, Катеринівка – жодної людини там на сьогодні немає. Волфино цілком знищене, Шпиль також зруйнований. Людина звертається до старости і ми надаємо допомогу на переселення, на перевезення. Фонди допомагають. Як практика показує, то багато переселяється до родичів. У нас є у місті тимчасове місце перебування, де люди можуть в разі необхідності, якщо нема житла, переночувати. Є душові кабіни. По території Білопільської громади процес евакуації розпочався з п’ятикілометрової прифронтової зони з початку війни. На сьогодні умовно мирна частина Білопільської громади, все, що було вільне – зайнято”.

За словами пана Валерія, він понад 30 років мешкає у Павлівці і поки виїжджати з села не хоче. Проте пояснює – якщо лінія фронту впритул наблизиться до домівки, покине її та переїде до сестри.

Читайте нас також у ТЕЛЕГРАМ

Читайте нас також в ІНСТАГРАМ