Сестра розповіла про військовий шлях Руслана Тагієва з Юнаківської громади
Житель прикордонної Юнаківської громади, азербайджанець Руслан Тагієв пішов добровольцем на фронт та захищав кордон України, поки не переніс інфаркт. Нині чоловік проходить лікування в Німеччині. Про його військовий шлях у День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття, який відзначають 21 травня цього року вперше, розповіла сестра воїна Каміла Романенко.
“На сьогодні Україну захищають всі, не дивлячись на національність, хто розуміє, що це треба робити, і не каже: «От ти піди, а я не піду»”, – каже сестра Каміла Романенко.
Родина Каміли Романенко переїхала до України з Азербайджану в травні 1983 року. У сім’ї – четверо дітей, наймолодший Руслан народився в 1984 році в Україні. Навчався в коледжі СНАУ, відслужив строкову службу в Харкові, розповідає сестра.
“Я колись, як була студенткою, поїхала до Харкова, заїхала до нього в частину, до мене спустився його командир і став вмовляти: «Поговоріть з ним, я хочу, щоб він залишився тут, уклав контракт, бо він дуже розумний, у нього все виходить, толковий вийде військовий». Я сказала: «Якщо він вам сказав ні, то вже все». Він сказав: «Каміла, керувати людьми — це не моє, не хочу»”, – згадує сестра.
Так почалося цивільне життя Руслана. Коли у 2022 році почалася повномасштабна війна, брат одним із перших пішов до військкомату та став на захист України. Родина тоді мешкала в Юнаківській громаді.
“Посада в нього була інспектор прикордонної служби — кулеметник. Про службу розповідав дуже мало, він розумів, що не можна розголошувати багато. Зміни у них були і 9, і 12 діб. Він завжди попереджав і старався по виходу дати знати, що все добре, тому що ситуації у них бували різні”, – каже Каміла.
Військовий шлях Руслана, розповідає сестра, перервав інфаркт, який чоловік переніс на ногах навесні 2024 року.
“Коли був артобстріл їхньої позиції, у нього це сталося, йому було погано, але треба було вийти і зберегти життя. Стало гірше, він до лікарів не звертався. Через кілька місяців, коли лягав у лікарню з хребтом, лікар провела дообстеження і з’ясувалося, що відбулося по факту. Треба терміново робити стентування, це випадок один, на не знаю яку кількість людей, що він вижив”, – пояснює сестра Руслана.
Після операції Руслана зняли з військового обліку. Подальше лікування і реабілітацію він нині проходить у Німеччині. Його житло в Юнаківській громаді знищене російським обстрілом, але чоловік хоче повернутися в Україну і регулярно підтримує зв’язок із сім’єю та бойовими побратимами, додає Каміла.
“Сказати, що була дискримінація – ні, навпаки, вони ж кордон тримають не тільки прикордонниками, а й різні бригади ЗСУ, і виконували різні завдання разом, то часто від ЗСУ було ставлення позитивне, бо він розумів: що і як треба робити, вони разом обговорювали такі моменти”, – пояснює сестра.
Жінка додає: знає багато представників спільноти азербайджанців, які нині воюють у складі ЗСУ та поклали свої життя за свободу України.
“Я б дуже хотіла, щоб всі розуміли, наскільки національні спільноти задіяні в цій війні. Ніхто не каже: «Я не українець за національністю, я не піду». Навпаки, є розуміння – я громадянин України, і я іду. Хотілося б, щоб ми не були, як Росія, коли вони перемогу в Другій світовій війні взяли на себе. Вони забули про грузинів, про українців, азербайджанців, хто так само проливав кров. Вони зараз намагаються обійти допомогу США, але вона була тоді”, – каже жінка.
Родина Каміли в Україні сьогодні вперше відзначає День міжнаціональної злагоди і культурного розмаїття. Жінка ділиться, що для неї значить цей день:
“Він значить рівень єдності в країні, бо як би Росія не намагалася вклинитися і зробити якісь сутички на міжнаціональному рівні, мене радує, що українці не ведуться. Люди зараз усі в Україні об’єднані однією метою – перемога і мир в Україні”, – говорить Каміла.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ