Дитинство Сергія Дуки промайнуло в Гаях серед розкішної природи. Щоденне спілкування з лісом, розповіді батька, який 14 років працює в лісовій галузі, любов до всього сущого зіграли ключову роль у виборі професії. Після закінчення місцевої дев’ятирічки Сергій ні хвилини не вагався, куди піти вчитися. Вибрав Лубенський лісотехнічний коледж, згодом отримав ступінь бакалавра в Національному університеті біоресурсів і природокористування в Києві, зараз поглиблює знання в Сумському аграрному університеті. Четвертий рік працює в Роменському агролісгоспі. І вирізує…

Щоб створити таку красу, треба не тільки взяти в руки інструмент, а ще й бути художником, мати естетичний смак, «відчувати» дерево. Всім цим Сергій Дука наділений.

— Ідеї знаходжу здебільшого в Інтернеті. Цікавлюся, як працюють інші умільці, щось повторюю, але переважно «позичаю» елементи в різних майстрів і створюю власний виріб.

А ще надихаюся лісом. Там стільки цікавого! Кожний листочок чи тваринка непов-торні. Робота в мене така, що спонукає бути спостережливим і уважним. Тому, хто любить природу, вміє бачити, вона завжди дасть підказку, — ділиться секретами свого захоплення юнак.

І хай зараз тих секретів ще й не так багато, в Сергія все попереду. Молодий, енергійний і напрочуд скромний хлопчина творить із дерева справжні дива.

— Пробував різати з груші, як це роблять на Західній Україні. Не сподобалося, видалася твердуватою. Тож «облюбував» липу. Однорідна за структурою, м’яка, вона однаково добре ріжеться уздовж і впоперек волокон, піддається обробці практично будь-яким способом, — продовжує посвячувати мене в таїну своєї справи молодий майстер.

Він дійсно майстер, це не просто красиве слівце. У свої 23 Сергій багато знає про особливості, фактуру деревини й успішно застосовує ці знання в роботі. Наприклад, для того, щоб вирізати композицію з совою та бобром, спочатку треба з кількох дощок склеїти такий собі щит, відшліфувати. Потім нанести малюнок і тільки тоді братися за інструменти. Стамески й різьбярські ножі — найперші помічники хлопця. Вони в основному ще радянського виробництва. Також є стамески сучасні, українського виробника, які не поступаються дорогому професійному обладнанню відомих фірм.

Важливо повторити структуру листочка, соснової гілочки, пера птаха чи шкурки тваринки. Багато важить і фарбування. Спочатку заготовка зашліфовується, покривається морилкою, знову шліфується, аби з’явилися певні відтінки. І нарешті покривається кількома шарами лаку. Лише тоді виріб виглядає дуже ефектно.
Але цьому передує кілька місяців праці.

Не може Сергій дозволити собі щодня займатися улюбленою справою, бо життя в селі вимагає від хазяїв, аби був лад і на городі, й на подвір’ї, і в хліві. А Сергій Дука саме такий. Тому «викроює» годинку-другу, коли поробить усе по господарству, й усамітнюється в майстерні. Тоді дає волю фантазії, і здається, що дерево аж співає в його руках.