“Попросив мене бути з мамою”: син розповів про батька, який загинув у Курській області
Після початку повномасштабного вторгнення батько і син Котелевці разом пішли у тероборону. Потім батько, Віталій Котелевець, служив у ЗСУ, боронив кордон Сумщини та загинув у листопаді 2024 року у Курській області. Син продовжує службу. Історія родини Котелевець – у матеріалі Суспільного.
Син Віталія Котелевця Олександр розповідає, що у 2014 році батько пішов служити добровольцем, тому що вважав це правильним, хоча жодного відношення до військової справи не мав, за плечима – тільки строкова служба в юності.
“Він завжди був справедливий, він був ідейним, так сказати, він переймався за майбутнє наше, нашої країни і намагався всіма силами зробити так, щоб краще нам всім жилося”, — розповідає Олександр про батька.
Віталій служив в гарячих точках східного фронту, його одразу відправили у Донецьку область, згадує Олександр: “Вони були поблизу Іловайська. Вони потім потрапили в Іловайський котел. Ну, всі знають, що там відбувалось. Як там було погано, вони чудом з побратимами своїми вийшли. Багато побратимів розказували, що коли вони були в Іловайському котлі, багато людей він вивів. Після цього вони вже базувались в Луганській області, вони захищали останній міст, який був з окупованої території на нашу територію. Він був і сапером, і підвозив БК, і логістикою займався”.
За участь в АТО Віталій Котелевець був нагороджений “Іловайським Хрестом”, медаллю “За оборону рідної держави”, відзнакою Президента України “За участь в АТО”. З початком повномасштабної війни чоловік вступив в місцеву тероборону на Охтирщині. Цього разу на захист країни стали разом з сином, якому тоді було 19 років, разом служили рік, а потім Віталій вступив у ЗСУ.
Олександр розповідає, що часто привозив допомогу бійцям у підрозділ батька, коли вони служили на кордоні Сумщини, допоки у 2024 році їх не перекинули у Курську область. Перед відправкою Віталій подзвонив сину востаннє. “Вже чув я, що він більш серйозний такий, засмучений, бо він розумів, що там ні зв’язку не буде, нічого. Він мене попросив бути з мамою. Я йому останні слова сказав, попросив його, щоб він був обережний. І він сказав, що постарається”, — згадує останню розмову Олександр.
“Після того, як їх перекинули в Курську область, батько спочатку був водієм, він підвозив БК, продукти, а потім він заступив на позицію. Росіяни дуже штурмували ті позиції, були такі масовані штурми. Ці штурми наші хлопці відбили, але через два дні після цих штурмів був великий обстріл і внаслідок обстрілу, внаслідок вибуху поруч з моїм батьком, він отримав поранення. Йому надали хлопці першу медичну допомогу, але під час евакуації батько мій загинув. До нас приїхали з центру комплектування, привезли сповіщення. Я попросив маму вийти, я вже розумів, чому приїхали. Важко, звісно, життя дуже змінилося, бо батько був опорою, як для мами, так і для нас найріднішою родиною”, — ділиться Олександр.
Віталій Котелевець загинув 9 листопада 2024 року, за два тижні до свого 48-го дня народження. В нього залишилася дружина, двоє дітей, маленька онука, яку, каже син, він дуже любив і з якою часто спілкувався по відеозв’язку.
“Вона, коли його бачила, коли розмовляли, все добре, але коли приходить час відключатися, вона починає плакати, щоб діда не забирали”, — говорить Олександр.
Сину Віталія Котелевця зараз 22 роки, він продовжує служити, захищає небо Сумщини. Чоловік каже, що прагнення боронити свою країну – це головний заповіт, який отримав від батька. Олександр вже жив окремо, але тепер повернувся до мами у рідне село Хухра, щоб бути поруч. Доглядає могилу батька на місцевому кладовищі. Розповідає, що створив петицію про присвоєння Віталію Котелевцю звання Герой України. За місяць її підписало близько 8 тисяч людей, але сподівається, вона набере потрібну кількість голосів. Адже, говорить, це найменше, що можна зробити для людини, яка віддала своє життя за Україну.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ