Чому Незалежність України могли святкувати раніше – розповів сумський історик
«Текст Акту проголошення Незалежності України спочатку був написаний у звичайному шкільному зошиті», – розповів сумський історик Дмитро Кудінов, професор державного педагогічного університету. З моменту проголошення Незалежності минуло 34 роки. Це свято стало символом боротьби за свободу тоді і залишається особливо значущим сьогодні, коли українці виборюють її зі зброєю в руках. Як народжувався документ, чому Незалежність могли святкувати ще в липні та яку ціну свободи варто пам’ятати – у нашому матеріалі.
Святкування Дня Незалежності почалося з ухвалення Верховною Радою УРСР Акту проголошення Незалежності 24 серпня 1991 року. Уже за чотири місяці, 1 грудня, на Всеукраїнському референдумі понад 90% тих, хто взяли участь, підтвердили своє прагнення жити у вільній державі. Саме ця подія закріпила місце України на міжнародній арені й поставила крапку в існуванні Радянського Союзу.
«Текст Акту був написаний 23 серпня Левком Лук’яненком і Леонтієм Сандуляком у звичайному шкільному зошиті. Автори свідомо обрали слово “Акт”, вважаючи, що “закон” звучить формально і буденно. Поруч із текстом можна було знайти гасла: “Слава Україні”, “Від сьогодні – будьмо!” та “Ще не вмерла і не вмре”», – розповів Дмитро Кудінов.
Фото з архіву історика
Як починалася історія боротьби України за незалежність
У 1917 році були створені Українська Народна Республіка та Західна Українська Народна Республіка. Уже наступного року західні землі розділили між Польщею, Чехословаччиною та Румунією. У 1920 році територія УНР опинилася під владою більшовиків.
У березні 1939 року на Закарпатті проголосили Карпатську Україну. Вона мала автономію у складі Чехословаччини, але існувала лише кілька днів: у ніч на 15 березня угорські війська захопили Закарпаття.
30 червня 1941 року у Львові Ярослав Стецько від імені ОУН(б) проголосив Акт відновлення Української Держави. Німеччина цей крок не визнала.
«У липні Степана Бандеру, Стецька та інших керівників заарештували і відправили до концтаборів, а багатьох активістів репресували», – розповідає Дмитро Кудінов.
Наприкінці існування СРСР почалася перебудова (1985–1991). Послабилася цензура, з’явилися нові політичні можливості. У 1989 році в Україні відбулися перші вибори з реальною конкуренцією: 650 кандидатів змагалися за 175 місць до З’їзду народних депутатів СРСР. У парламенті вперше з’явилися незалежні від компартії депутати та представники Народного руху України. Засідання транслювали по радіо й телебаченню, і суспільство вперше відчуло політичний плюралізм.
У 1990 році було обрано перший демократичний парламент – Верховну Раду УРСР. Із 450 депутатів 111 увійшли до опозиційної «Народної Ради». 16 липня ухвалили Декларацію про державний суверенітет. У документі закріпили пріоритет українських законів, економічну самостійність і недоторканність території.
Того ж року З’їзд народних депутатів СРСР обрав першого президента Союзу – Михайла Горбачова. Він пропонував реформувати систему і зберегти Союз у новій формі. Але консервативні сили прагнули зберегти контроль над республіками.
Восени 1990 року в Україні розпочалися студентські протести, відомі як Революція на граніті. У Києві молодь оголосила голодування, серед учасників були й студенти із Сум. Вони вимагали відмови від нового союзного договору та націоналізації майна компартії.
«Студентські протести стали сигналом, що суспільство готове відстоювати власний шлях», – каже краєзнавець. Під тиском акцій уряд оновили: прем’єр-міністром став Вітольд Фокін. Водночас керівництво УРСР не відмовилося від підготовки союзного договору.
Проголошення Незалежності України
У 1991 році цензуру в Радянському Союзі вже було скасовано, обмеження свободи слова послабилися. В оновленій союзній угоді йшлося про «Союз Суверенних Радянських Республік», що мало на меті надати республікам більше самостійності.
«У 1991 році вже не було таких проблем зі свободою слова, як раніше. Цензуру скасували, і ідеологічного диктату більше не існувало. Тому й виникало питання: чи варто прощатися з Радянським Союзом, який став більш політично гнучким?», – пояснює історик Дмитро Кудінов.
17 березня 1991 року відбувся всесоюзний референдум щодо збереження СРСР. Виборцям запропонували відповісти, чи підтримують вони збереження Союзу як федерації рівноправних республік. Президія Верховної Ради УРСР додала ще одне запитання – чи має Україна бути у складі Союзу на засадах Декларації про державний суверенітет.
В Україні більшість відповіла «так» на обидва запитання. У Сумській області підтримка Союзу становила 70,5% – більше, ніж у середньому по країні. «Насправді в нашому регіоні підтримка СРСР була дуже високою. Для прикладу, саме в Сумській області 70,5% проголосували за збереження Союзу, тоді як лише три західні області – Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська – висловилися проти», – додає краєзнавець.
Попри це, частина республік не брала участі в укладанні нового договору. Балтійські держави, Грузія, Вірменія та Молдова відмовилися від участі. У липні текст угоди був готовий до підписання 20 серпня.
19 серпня в Москві сталася спроба державного перевороту. Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) оголосив про введення надзвичайного стану, обмежив діяльність парламентів республік і встановив контроль над засобами масової інформації.
Після провалу заколоту Верховна Рада України використала шанс. 24 серпня 1991 року 346 депутатів підтримали Акт проголошення незалежності України. «Хоча документ і ухвалили, ми ще багато в чому залежали від СРСР», – наголошує краєзнавець.
25 грудня 1991 року СРСР офіційно припинив існування. Україна остаточно закріпила свій статус незалежної держави.
Події останніх десятиліть показали, що Незалежність 1991 року стала лише початком тривалої боротьби. І зараз українці продовжують відстоювати свою державність, захищаючи майбутнє країни.