“У нас іншого виходу немає”: ровесник незалежності України обороняє її у війську
Командир взводу розвідки 158 окремої механізованої бригади Степан – ровесник проголошення незалежності України. Він народився 24 серпня 1991 року. Про подвійне свято і те, як виборюється нині свобода країни, військовослужбовець розповів Суспільному.
“Незалежність для мене – це не тільки мій день народження. Це столітня боротьба нашого народу, яка досі триває. Це — сила й віра нашої нації”.
Степан служить на Сумському напрямку.
Степан, командир взводу розвідки 158 окремої механізованої бригади, серпень 2025 року. Суспільне Суми
“Практично більшість моїх хлопців — це все мобілізовані. І в людей є настрой, люди готові. Ну, моральний дух нормальний. Ніхто не планує ручки скласти. Хлопці виходять, заходять — все в порядку, ми виконуємо те, що ми повинні виконувати”.
Згуртованість і готовність допомагати армії Степан бачить і серед цивільних.
“Ми збирали ось на автомобіль. Зібрали буквально за три тижні. Без блогерства, без нічого. Рідні, близькі, друзі, далекі, знайомі. Всі відгукнулися. . Значить, є в нас якась ще згуртованість”.
Те, що він народився у державне свято, Степан знав з дитинства. Але усвідомлення його значення прийшло у більш дорослому віці.
“З дитинства запрошували там на якесь інтерв’ю в газету, ще щось. Я любив історію дуже сильно. . Але усвідомлення того, що я, наприклад, ну, народився в цей день.. Незалежність — це багато. Все життя Україна боролася за неї. Нам не щастить трохи з сусідами, та сила духу в нас є.
До мобілізації понад десять років Степан жив у Сумах. Був продавцем у магазині спортивних товарів. Коли приєднався до війська, його підтримали як рідні, так і колеги.
“Найважче у війні, що ти далеко від сім’ї, від усіх. Всі хочуть додому. Не просто додому, а до своїх близьких”.
Одне з місць, які обов’язково відвідує Степан під час приїзду в Суми, – Алея Пам’яті загиблих захисників і захисниць на Майдані Незалежності. Серед сотень портретів тих, хто віддав своє життя за нашу свободу, зустрічає знайомі обличчя. З кожним відвідуванням їх стає дедалі більше.
“Нація кується у вогні, але якою ціною. Скільки гідних синів і дочок загинули. Чи вони не боялись? Боялись. І ми боїмося, та в нас іншого вибору немає”.
На запитання, якою бачить Україну після перемоги, Степан відповів:
“Квітучою, надіюся. Щоб нарешті в нас все було добре”.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ