Газета “Білопільщина”: де та як працюють журналісти прикордоння Сумщини?
Газета “Білопільщина” — одна з найстаріших газет на Сумщині, заснована 1920 року і до цього часу продовжує видаватися. За яким принципом працюють журналісти, що змінилося з початку заснування і після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, в яких умовах доводиться працювати та хто надає підтримку виданню, про це в ефірі Українського радіо Суми розповіла Наталія Калініченко головна редакторка газети “Білопільщина”.
Послухати інтерв’ю з Наталією Калініченко можна за посиланням.
Газета “Білопільщина” — це одна з найстарших, найстаріших сьогодні газет в області. Їй заснували у червні 1920 року. В ті далекі часи вона називалася “Известия Білопольського реввоєнсовета”. Ще там через “ять” були надписи. На жаль, у нас не збереглися оригінали цих газет. Тоді всі газети, мабуть, до початку 50-х років, відправлялися по контрольному екземпляру в Центральну бібліотеку імені “Леніна” до Москви.
Коли відзначали 50-річчя газети, то був запит в бібліотеку і нам прислали кілька репринтних примірників. Тобто, ми маємо номер 2 за червень, за 10 червня 1920 року, номер 5 і можемо порівняти, що цікавило людей, про що вони писали. І це така пересічна історія, про яку не пишуть шкільні підручники і про яку не пишуть краєзнавці, але вона відображається в газетах, бо принцип будь-якої гіперлокальної газети маленької — це що бачу, про те пишу.
Тобто, там немає таких глибоких аналітичних статей, але що бачу, про те і пишу. Тому цей принцип у нас залишився і, власне, ми його дотримуємося до цього часу.
З того часу змінилося п’ять назв газет, три рази змінилася країна, в якій вона виходить. Уже з 30-х років газета виходила виключно українською мовою. І коли вона почала називатися “За соціялістичні темпи”, вона ще писалася «лямпа», соціялізм і так далі, цей правопис був український. І вона з того часу виходить українською мовою. Це перше, що змінилося, і це вже не зміниться.
Сьогодні — це газета “Білопільщина”, це назва регіону, це об’єднуюча назва, хоч уже на Білопільщині як таких громад чотири залишилося, але ми все одно працюємо для тих чотирьох громад, які були колись у складі Білопільського району. Звичайно змінилося в газеті багато чого, починаючи з 20-го року, але всі зміни ми порівнюємо до 24 лютого і після 24 лютого 2022.
До повномасштабного вторгнення в колективі працювало 12 людей. Це було таке повноцінне видання. Ми займалися не лише видавничою діяльністю. У нас була невеличка така рекламна компанія. Ми робили там чашки, футболки, якісь календарі, магнітики на замовлення. Ми відкрили сайт у 2017 році. Ми починали розвивати всі онлайн-платформи: Facebook, Instagram. Були великі плани у нас. Це був кольоровий випуск, 16-12 шпальт. Були в нас різні там плани, проєкти, співпраця і так далі.
“Але все це закінчилось вибухами в ніч з 23 на 24 лютого 2022 і ми зрозуміли, що вже в тому форматі, в якому раніше, працювати не зможемо”.
Ми 24 лютого, коли вийшли на роботу, шукали, де газета, бо в четвер зранку мали привезти нашу газету віддруковану. Її привезли у Суми на Укрпошту. Нам казали: “Там якісь клунки лежать, можете приїхати забрати”, але вже тоді було не до поїздок”. Проте цей номер ми знайшли, нам його повернули, ми його побачили. Це був останній, так би мовити, мирний кольоровий номер.
“Ми не пубілкувалися майже два місяці, бо місто було в напів оточенні і не працювала пошта, не можна було доїхати з друкарні”.
Перший випуск воєнний вже ми випустили 22 квітня 2022 року, коли Сумщина була звільнена, коли почала працювати пошта, коли можна було доставляти з друкарні, то 22 квітня ми поновили випуск і до цього часу ми випускаємо цю газету, нашу газету і безперервно, хоча б раз на тиждень вона виходить. Газету можна передплатити, але їх кількість зменшується. Про яких передплатників ми можемо говорити в Павлівках, там в Рижівці, про яку пошту, якщо безпекова ситуація не дозволяє людям навіть з хати іноді виходити. Не те, що розвозити пошту. Тому зменшується кількість підписників, передплатників, але вони залишаються в тих більш безпечних зонах: Куянівка, Миколаївка, Улянівка. Ми теж працюємо на цій території.
“Зараз є можливість переадресувати газету по всьому Сумському району. У Лебединську громаду можна. Газету можуть розносити листоноші і в Сумах”.
Якщо ви виписували в листоноші, то прийти на Укрпошту, а якщо виписували онлайн, то зайти в онлайн-ресурс і написати переадресація. Здається вона безкоштовна чи за 1 гривню. Тобто це не є чимось таким фінансово затратним.
Газету можна купити і без передплати. Детектор дронів на панелі авто, газета і розвозимо людям.
В Білопіллі майже не закрився бізнес. Ну, якщо закрились мережеві магазини ще минулого року, то місцеві підприємці сьогодні виходять на роботу, працюють, привозять товар. Можливо, не в таких великих об’ємах, бо представники компаній зараз їздять мало, їм страшно.
“Мені так дуже дивно, коли, наприклад, їде машина якоїсь фірми везе хліб, м’ясо, молоко і їде через Білопілля, а везе в Буринь. А в Білопілля не можна, бо там страшно. А через Білопілля в Буринь везти можна”.
Деякі працівники редакції досі у Білопіллі. Всі ми люди і працівники редакції теж. Якщо у людей є можливість виїхати, вони виїжджають. А два працівники не хочуть виїжджати, залишаються в місті. Вони ходять на роботу, відкривають редакцію, приймають оголошення, роблять різні редакційні справи, фотографують влучання вибухи і так далі.
“І тому ми, як то кажуть, на два міста, як сьогодні дуже багато жителів Білопілля: ночують в Сумах і приїжджають у місто, годують котів чи сапають город і повертаються знову”.
Зараз ми верстаємо газету у Сумах, через перебої з інтернетом і світлом у Білопіллі.
Поруч з офісом редакції влучила міна і впала в кабінеті у нас стеля, у мене посипались вікна, у скляних шафах скло повисипалося. Навколо редакції дуже багато зруйнованих приміщень.
“Я сиджу в редакції і з вікна дивлюся на будинок німецьких пивоварів побудовний у 1840 році, йому понад 200 років. Туди пряме влучання було”.
Поруч з редакцією недалеко ТЦК його зруйнували ще у 2024 році два КАБи. Тому це теж поруч з редакцією.
“Газета це той ресурс, який сьогодні офіційно зареєстрований, ми несемо відповідальність. Ми думаємо, що пишемо іяк це буде впливати на людей, на безпеку”.
Нам казали: “Ви минуле століття, що там ваше радіо, що там ваша газета. Ми тут зараз всі відкрили гаджети, TikTok подивилися, Telegram погортали і ми в курсі всіх новин. От головне, щоб було сповіщення, куди летить”. На жаль, таке життя.
Сьогодні, коли ми гортаємо підшивки за 47 рік, за 20 рік, ми бачимо ту саму історію, яку ми не бачили в підручниках, але вона залишилась тут на шпальтах газети.
Щодо підтримки: регіональна преса раніше працювала за передплатою. Була реклама і, якщо вдається домовитись з владою, то це висвітлення діяльності. Ми фактично не користувались цим ресурсом, якщо було, то не більше 1-2% від загальних надходжень. На жаль, регіональна преса від області не отримує нічого, ніяких коштів. Щодо районних рад, у них сьогодні немає власного фінансового ресурсу. Але з місцевими громадами співпраця є. Тобто громади зацікавлені в тому, щоб доносилась інформація верифікована, офіційна.
“До того ж не в усіх місцях зараз є інтернет, є світло, тому ми працюємо”.
Щодо національних програм накшталт Спілки журналістів — самоусунулась. У всякому разі, наша сумська, вони нашу газету повністю ігнорують, немає ніякої ні підтримки, ні от якраз би того ресурсу, який міг би стати об’єднуючим, бо сьогодні кожній газеті вижити важко.
Якщо в газеті залишилось дві-три людини працювати, то функція не змінилася цих людей. Це і верстальник, і коректор, і журналіст і бухгалтер і так далі. І ми могли б об’єднувати співпрацю. Ми вже таку співпрацю робимо, але це не завдяки спілці, а навпаки через проєкти через проєктну діяльність.
Нас підтримували спочатку Irex, потім підтримувала Академія Української преси, різні проєкти, які дозволили нам об’єднатися з нашими такими самими “бідолахами”, як ми з Краснопілля. І сьогодні і вони, і ми верстаємося в Сумах. Вони поки що не виходять друком, їхня “Перемога”. Газета теж з 93-літньою історією. Але ми робимо спільний випуск “Спільнопілля“. Він виходить на шість громад раз у місяць, кольоровий на 8-12 сторінках.
“Біда нас об’єднала, бо вона у нас спільна. Це кордон і ті люди, що живуть по ту сторону кордону”.
Нарешті на центральному рівні дійшло розуміння того, що преса на прикордонні має бути і Міністерство культури та цифрової трансформації запустило всеукраїнський проєкт на прикордоння. І кожна область буде тепер випускати до кінця року свій друкований випуск. Мені дуже приємно, що наша редакція виграла цей тендер. І сподіваємося, що в липні вже вийде “Вісник громад Сумщини” великим накладом, це 16 тисяч примірників по всій Сумській області.
“Це буде абсолютна співпраця з колегами по всій області. Це буде спільний регіональний випуск на всю Сумську область. Щоб ця інформація була корисна як жителям Середини-Буди, так і жителям Писарівки. Це про безпеку, евакуацію, це роз’яснення, пояснення, протидія дезінформації”.
Такі газети виходитимуть в кожній прикордонній області: Чернігівська, Сумська, Харківська, Запорізька, Дніпропетровська, Миколаївська і так далі. По дев’яти областях.
Знаєте, коли у 2022 році у нас вмикали повністю світло, а в нас опалення електричне, і ми сиділи в холодній редакції без світла, і я на Новий рік писала текст: “Ми разом з вами прожили 102 рік життя, газети, та-та-та-та-та”. Сидить моя колега так піднімає голову і каже: “Наталю, а 103 рік буде?” Я сиджу в рукавицях, так холодно було і кажу: “Обов’язково буде. Ми зробимо все, щоб був 103 рік”. Зараз уже ми перейшли в 106 рік. Я не знаю, на скільки вистачить сил. Головне, щоб залишились люди, які пам’ятають, що вони з Білопільщини, щоб залишилась територія, залишилось місце, де ми будемо потрібні.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ