Ходіть під себе: Як у Сумах забезпечують потреби людей з інвалідністю

За законом в Україні люди з інвалідністю безоплатно забезпечуються медичними виробами, технічними та іншими засобами. На папері — все красиво, правильно, так як має бути у цивілізованому суспільстві. Як це все працює в реальності?

“У хлопчика мого оформлена інвалідність з 2016 року. Моя дитина мала право отримувати підгузки — 120 за місяць. Я в квітні отримала 56 памперсів і ось зараз в серпні — 150”, — говорить Наталка Дєнісова.

Тобто замість шестисот підгузків за 5 місяців Наталці видали лише 206.

Урядова уповноважена з прав осіб з інвалідністю Тетяна Баранцова говорить, що зазначена проблема дуже важлива, дуже потужна по всій Україні взагалі. Майже немає тієї області, де можна було б сказати, що все добре саме в цьому плані.

“Людина не може вийти на вулицю, вона не може перебувати навіть у власному домі, не може ж вона сидіти на пелюшці з плівкою цілий день. Хоча люди думають: “Підгузки, ну невже це життєво необхідно?!”. А люди не розуміють, що будь-яка людина, яка пересувається на інвалідному візку, навіть якщо це не ДЦП, а спінальник чи шийник, який травмувався, вони теж потрібні їм в побуті”, — додає голова ГО “Наша родина” Людмила Фрунзе.

Хто відповідає за забезпечення людей з інвалідністю медичними виробами й іншими засобами та чому люди не отримують належне

Синові Наталки п’ять років. Невдовзі після пологів їй повідомили, що хлопчик має серйозне захворювання. Дитині встановили інвалідність.

Тільки для амбулаторних умов їхній перелік медичних виробів та інших засобів, якими за законом мають забезпечувати людей з інвалідністю, складає 33 найменування. Зокрема, — слухові апарати, мовні процесори, окуляри, поглинаючі пелюшки та підгузки, дорослі і дитячі.

Ось що про це розповідає Людмила Фрунзе — голова громадської організації “Наша родина”, що вже понад десять років у Сумах займається захистом прав людей з інвалідністю:

“Чим складніша інвалідність, тим складніше отримати те, що належить за законом, тобто забезпечення не на дуже хорошому рівні”.

Про проблеми людей з інвалідністю Людмила знає не тільки через громадську діяльність. Її син вже 31 рік живе з ДЦП — дитячим церебральним паралічем. Такий же діагноз і у сина Наталки.

Через неналежне забезпечення її дитини підгузками Наталка оббиває пороги чиновників уже кілька років. Спір навіть дійшов до суду. Річ у тому, що до лютого 2021 року підгузки мали видавати за місцем реєстрації. Однак в амбулаторії села Постольне, де була прописана Наталка з сином, після медичної реформи відмовились їх забезпечувати. У селі жінку, всупереч постанові Кабміну, перенаправляли до сімейного лікаря, з яким вона підписала декларацію. Наталка звернулась до суду.

“Було винесене рішення суду частково задовольнити позов, компенсувати півтори тисячі підгузків за рік, компенсувати підгузками. Грошима — немає такого механізму. Моральну шкоду відхилили, але це не принципово. Вони подали, звичайно, апеляцію”, — розповідає мама дитини з інвалідністю Наталка Дєнісова.

Детальніше про рішення Сумського апеляційного суду нам розповіла його прессекретар Катерина Співак: “Сумський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, оскільки, відповідно до законодавства, яке діяло на той час, укладання декларації із сімейним лікарем у місті Суми не було підставою для відмови у видачі жінці підгузків для її сина за місцем проживання. Постанова апеляційного суду набрала чинності з дати її прийняття і оскарженню не підлягає”.

Тим часом у лютому 2021 року уряд змінив порядок забезпечення людей з інвалідністю. Тепер медичні вироби та інші засоби вони мають отримувати за місцем підписання декларації. Проте, за словами Наталки Дєнісової, ситуацію це не покращило.

“Я прийшла, стала на облік на отримання цих технічних засобів, а вони такі: “Ну, грошей нема, чекайте до грудня”. Потім вони збирають потребу, типу тоді до грудня закладуть у бюджет, а тоді, дай Боже, у березні будуть ці памперси. Ну, і багато хто з мам бідкається, що немає, не видають. Багато дівчат говорять, що замовляють “п’ятірку”, а привозять “трійку”. Багато ж дорослих діток, їм замовляють памперси для дорослих чи які там, їм дають дитячі, наприклад, якісь”, — розповідає вона.

— Ну, тобто, роби з ними що хочеш?

— Міняй, продавай, купуй натомість інші.

Це як, наприклад, дорослому видати дитячу білизну. І ти або йди її продавай на базар, аби купити собі нормальну, або ходи без спіднього. От лише без підгузка людина з інвалідністю вийти з дому не може.

Хто має забезпечувати людей з інвалідністю підгузками

Згідно із постановою Кабміну забезпечення має здійснюватися за рахунок державного та місцевих бюджетів. Та, як з’ясувалося, державний бюджет на це грошей не дає.

“Хочу зауважити, що ні в 2020, ні в 2021 році на цю категорію осіб, про яку ми говоримо, з державного бюджету і з обласного бюджету, на жаль, кошти не виділялися. На сьогодні заклади охорони здоров’я комунікують з представниками органів місцевого самоврядування. Вони всі знають, з якою проблематикою, яка кількість людей з інвалідністю чи дітей з інвалідністю проживає на території і разом з органами місцевого самоврядування працюють над тим, аби виділити кошти з місцевих бюджетів”, — повідомив начальник Управління охорони здоров’я Сумської ОДА Сергій Бутенко.

Але чиновники і депутати при формуванні місцевих бюджетів не завжди враховують ці потреби.

“Зараз засобами особистої гігієни, технічними та іншими засобами реабілітації займаються створені ОТГ, які мають забезпечувати представників своєї громади цими засобами. І проблема в тому, що люди, які працюють в ОТГ, вони не завжди бачать в цьому необхідність. Просто не розуміють, кажуть: “У нас є інші завдання, наприклад, облаштування тротуару і так далі”. Тобто ці проблеми, вони ще не дуже зрозумілі”, — зазначила Урядова уповноважена з прав осіб з інвалідністю Тетяна Баранцова.

Про те, чи спроможні місцеві бюджети забезпечити потреби людей з інвалідністю, продовжуємо розмову з начальником Управління охорони здоров’я Сумської ОДА Сергієм Бутенком:

— Знову ж таки, тут можна оцінювати по-різному: є бюджети спроможні і достатні в громадах, а є бюджети, які покривають лише якісь мінімальні потреби, а були такі, які мали перевиконання і не виділяли коштів.

— А є за це якась відповідальність?

— Принаймні у громадах я за це відповідальності не бачив. Якщо брати приклади місцевих органів самоврядування, то можна як приклад назвати Сумську міську раду, де діє програма “Охорона здоров’я”, де вони на 2021 рік заклали кошти для цієї категорії громадян у сумі 900 тисяч гривень.

Та, як з’ясувалося, цей приклад не є взірцевим. Щоб дізнатися, як фінансують ці потреби у Сумах, ми направили запит до міського управління охорони здоров’я.

З’ясувалося, що у 2020 році з п’яти мільйонів гривень, необхідних для забезпечення потреб осіб з інвалідністю, з бюджету міста витратили лише мільйон. У 2021 році ситуація ще гірша: при потребі у понад 6,3 млн грн затверджені видатки бюджету становлять 1,1 млн грн. При цьому, якщо у 20-му році на підгузки для людей з інвалідністю місто витратило 800 тисяч, то цьогоріч на це запланували лише 560 тисяч.

Чому так сталося, намагалися з’ясувати у міській раді. Однак Світлана Липова, директорка Департаменту фінансів, який і формував проєкт бюджету, ані на наш запит, ані телефоном, ані при зустрічі інформації не надала, перенаправляючи все до того ж управління охорони здоров’я:

— Уже місяць зв’язуємося: телефонували, просили, писали запит. Ви наш запит туди ж перенаправили. Світлано Андріївно, Ви можете приділити нам 5 хвилин, дати якусь відповідь, якусь інформацію, чому так відбувається?

— Я не знаю, про що Ви говорите, ідіть у “здрав” (управління охорони здоров’я)!

— Як Ви не знаєте, про що ми Вам говоримо?! Про рішення ради. Світлано Андріївно…

Голова бюджетної комісії міськради Вадим Акпєров пояснює це так: “Дуже ймовірно, що насправді, коли управління охорони здоров’я минулоріч подавало ці пропозиції, їх вже розподіляли за залишковим принципом і все, що залишилось, те і давали на ці напрямки. Минулого року, я так думаю, причина — дуже банальна, були вибори, і всі бачили, що було в пріоритеті: в пріоритеті були фонтани, “Романтика”, “Авангард” та багато іншого”.

Дослідивши ціни, за якими центр первинної медико-санітарної допомоги №1 купував підгузки для забезпечення людей з інвалідністю, ми з’ясували, що в середньому вартість одного підгузка для дорослих складає 10 гривень 70 копійок і 8,7 грн — для дітей. Таким чином, щоб повністю задовольнити потреби людей з інвалідністю у підгузках в нашій громаді потрібно близько 8,5 мільйонів на рік.

На цю потребу знайти гроші в бюджеті не можуть. Натомість витрачають мільйони на сквер біля “Романтики”, стадіон “Авангард” і комунальний футбольний клуб.

Ми проаналізували, як перерозподіляли бюджет Сумської громади останні два роки. Так, у 2020 році бюджет змінювали 13 разів, при цьому шляхом перерозподілу коштів на реконструкцію Театральної площі додали 25,9 мільйонів, стадіону “Авангард” — 13,5 мільйонів, на облаштування скверу “Романтика” — 7 мільйонів.

Цього року зміни до бюджету сумської громади депутати вносили сім разів. Перерозподіляли гроші, ділили залишки і перевиконання. Окрім таких важливих напрямків, як капітальний ремонт лікарень, прибудинкових доріг, ліфтів, шкіл і садочків, прийняли у комунальну власність приватний футбольний клуб (нині — “Суми”) і віддали 1,3 мільйона гривень залишків бюджету і ще 1,5 мільйона — з резервного фонду. Усього на комунальний футбольний клуб витратили 2,8 мільйона гривень. А це третина суми, яка необхідна для забезпечення підгузками людей з інвалідністю на рік в Сумах.

Питання недоречності створення комунального футбольного клубу в громаді, коли невирішеними залишаються більш серйозні проблеми, порушували деякі депутати.

“Я для себе розумію, що футбольні клуби — це такі забавки олігархів. Зараз хтось із багатих людей хоче свій клуб якось перепрофілювати в комунальну власність. Але мені не зрозуміло, чому в той момент, коли у нас не працюють ліфти, ми повинні витрачати на розвагу, можна сказати. Для мене це не зрозуміло. Скажіть, скільки буде на рік вартість цього футбольного клубу для сумчан?”, — поцікавився на сесії міської ради депутат Володимир Чепік.

За словами начальниці відділу у справах молоді та спорту Сумської міськради Єлизавети Обравіт, на 2021 рік ця сума становить 6 858 557 грн.

Більшість депутатів проголосували за створення футбольного клубу.

Є ще один цікавий нюанс: щороку обласні управління охорони здоров’я звітують перед міністерством про те, як в регіонах забезпечують потреби людей з інвалідністю. І за цим звітом, на кінець 2020 року, в Сумській області залишилось майже 50 тисяч підгузків.

Інформацію про наявність залишків у відповідь на свої запити отримувала і Наталка: “У відповіді офіційній написано, що станом на грудень 2020 року залишок підгузків в поліклініці становить чотири з чимось тисячі. Я коли подавала заяву на Привокзальній на отримання памперсів — типу є ж, де вони ці гори памперсів? Вони дивляться і кажуть: “Я не знаю, звідки ці цифри беруться взагалі”.

Ми вирішили з’ясувати, чому у паперах для міністерства ідеться про залишок підгузків, а в реальності люди з інвалідністю скаржаться на їх нестачу. Ми дізналися, що половина цього залишку належала Сумському центру первинної медико-санітарної допомоги №1. Про існування залишку підгузків і його розподіл питаємо заступника директора сумського Центру первинної медико-санітарної допомоги №1 Володимира Шепіля:

— Станом на 01.01 цього року були залишки підгузків, передбачених як медичні вироби для забезпечення людей з інвалідністю у кількості 25 тисяч штук. Чому так сталося?

— Скільки?

— 25 тисяч.

— Тисяч штук? Та немає ніяких залишків. У нас з’являється якийсь залишок — ми відразу віддаємо. Залишок з 2020 року, який був закуплений в грудні. 25 тисяч — це памперси, які були роздані ще в січні. Їх уже давно немає. Це 137 памперсів на людину, це на півтора місяці, менше ніж на півтора — на місяць і ще там одна неділька.

Проблеми не вирішуються, тому що фінансування недостатнє. У нас не вистачає людям, повною мірою, 4 підгузки на день. У нас фінансування іде 50 на 50 з міською радою. Ті 50 відсотків, які ми заробляємо на деклараціях, обслуговуючи людей, яким ми могли ліки придбати, ми всі використовуємо на підгузки. Ми за свої гроші купляємо памперси людям. У нас немає ні розвитку, у нас немає ні ремонтів, немає нічого, тому що ми купуємо памперси. Дуже мені людей цих шкода, і у нас іншого виходу немає, і потрібно забезпечувати, але має бути фінансування, не з наших коштів. Ми і так 50% виділяємо.

Але це гроші за декларації людей, ми повинні за ці кошти виплатити зарплату нашим співробітникам. Ми за ці гроші повинні закупити все медобладнання, ми повинні всі оці маски закупити. Нещодавно закупили окулісту апаратуру в кабінет. Ми не повинні купляти памперси, ми виділили в цьому році 450 тисяч гривень своїх коштів на памперси, 470 виділила міськрада.

На те, що наступного року ситуація з фінансуванням потреб людей з інвалідністю на міському рівні зміниться, годі й сподіватися.

“У будь-якому разі ми розуміємо: в будь-якій сфері не вистачить грошей на все, щоб 100 відсотків закрити. Але раніше, як я вже говорив, минулоріч, наприклад, у грудні, перед Новим роком, “на колінках розписували” бюджет, і лише для того, щоб зібрати голоси у депутатських фракцій, і задовольняли їхні “хотєлки” так звані”, — говорить голова бюджетної комісії Сумської міськради Вадим Акпєров. А його попередник на цій посаді Володимир Шилов додає: “Найбільш обділена сфера в бюджетуванні — це медицина. На сьогодні — це найбільш обділена структура міської ради”.

На захист права своєї дитини отримувати медичні засоби Наталка витратила півтора року. Тепер вона чекає на виконавчий лист, аби отримати півтори тисячі підгузків, що завинила їй амбулаторія.

Станом на 1 січня цього року в Сумській області потребували підгузків майже 600 людей (593), із них 281 дитина.

Іще одна ремарка. У формі звітності, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я, людей з інвалідністю досі називають інвалідами. Хоча ще у 18-му році Верховна Рада прийняла закон про застосування терміну “особа з інвалідністю”, яким слово “інвалід” прибрали із законодавства.

Як до цього ставляться у середовищі людей з інвалідністю, питаємо у Людмили Фрунзе: “Перш за все — людина, а вже потім її захворювання. Ну ми ж не будемо говорити, що ось він іде кривоногий, або іде капловухий, або довгорукий або довгоногий. Ми говоримо, що іде людина або чоловік. Так само і тут. Спочатку людина, а вже потім її інвалідність”.

suspilne.media