У дев’ятирічному віці перехворів на онко, а тепер навчається на дитячого лікаря. Це історія жителя Шостки на Сумщині Павла Терешка, який у 2008 році здолав 5 курсів хіміотерапії. У Всесвітній день онкохворої дитини журналісти поспілкувались з тими, хто зіштовхнувся у житті із цим недугом, пише suspilne.media.

“Це моя остання фотографія до хвороби. Тут уже видно, що я трошки змінився. З’явилась надмірна вага. Вже почалося захворювання моє”, – згадує 20-річний Павло. У 2008 році, коли йому було 9, вони з родиною дізнались про діагноз – лейкоз. “У мене виявилось 98% недоброякісної крові, ну, тобто, шанси були невеликі. Я не розумів, чому так виходить, чому я став таким слабким, мені було важко підійматися по сходам. Навіть був момент, коли у нозі в мене знайшли тріщину, і два місяці довелося лежати. З’являлася слабкість, недомагання”.

Лікування тривало рік і два місяці. Після Павлу довелося закінчувати школу індивідуально. Зараз юнак – студент третього курсу медуніверситету. Вступив сюди після медколеджу, де вчився на фельдшера. “З часом я подумав, що хочу приносить якусь користь для людей – не дарма я ж продовжив своє життя. Я хотів дати людям теж щось корисне. Я буду дитячим лікарем, я думаю, що це дуже добре. Бо мені знайомо, як хворіють діти, як це можна пережити, як їм поспівчувати. Мені здається це правильний вибір”, – впевнений Павло Терешок.

Алла Дворніченко розповіла свою історію. Вона – мама хлопчика, у якого 2018 року виявили онкозахворювання. Тоді йому було 2 роки. “У приймальному відділенні нам оголосили діагноз – гострий лімфобластний лейкоз. Вибили, можна сказати, почву із під-ніг. Лікування дуже було тяжке. Дуже багато препаратів вливали. Дитина, як квіточка, яку поливаєш, вона спочатку розквітає, а потім починають хімію, він знову в’яне, і так ми провели там 8 місяців. Батьки, які там знаходяться, один одного підтримують, спілкуються, і допомагають морально”. Після восьми місяців лікування у відділенні зараз вони з дитиною вдома, на підтримуючій хіміотерапії.

За словами психологині онкогематологічного відділення Оксани Горшкової, наразі у відділенні близько 30 пацієнтів. “Дізнаючись діагноз, батьки знаходяться в шоці, і тому їм потрібна підтримка. І навіть рідні іноді не в змозі надати цю підтримку, тому що таким самим шоком діагноз являється для всіх рідних. Психологічну роль грають відвідування волонтерами відділення, дітки дуже люблять, коли до них приходять гості, тому що соціальний фактор також страждає коли вони ізольовані на довгий час”.

“Найголовніше – вірити в те, що лікування допомагає. Лікуватися, і не сумніватися у лікарях. Ви обов’язково вилікуєтесь. Ніколи не опускати руки. Ви повинні знайти для себе якесь заняття, яке вам по душі”, – радить Павло Терешок, якому вдалося подолати дитяче онкозахворювання.