Перші дні вторгнення російських військ на Сумщину: як це відбувалося
На початку повномасштабного російського вторгнення Сумщину залишили майже всі сили оборони України. У перші дні люди взяли до рук зброю і коктейлі Молотова та чинили спротив російському агресору. Активність сумських партизанів уповільнила рух ворожих колон і допомогла вистояти Києву та Харкову. Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з людьми, які чинили опір російським військам з перших днів повномасштабного вторгнення.
Суми, близько 10 ранку 24 лютого 2022 року — день повномасштабного вторгнення Росії. Черги на автозаправках. На виїзд з міста по вулиці Героїв Крут у південному напрямку рухається колона автомобілів з позначками Держприкордонслужби України. Ветеран міліції Григорій Шульга розповідає про виїзд поліції із Сум.
“24-го числа (лютого – прим. авт.) вони поїхали в Ромни, як я знаю, в Ромнах іще у 2014 році були накопані позиції, вони мали зайняти ті позиції, але вони в Ромнах позицій не зайняли, тому що там вже “орки” зайшли”, – розповідає доброволець Григорій Шульга.
Перша російська бронетехніка з’являється на вулиці Харківській близько 17:00. До цього часу сумчани намагаються отримати зброю.
“24 (лютого – прим. авт.) я прибув у військкомат, там була черга велика, сказали, що зброю видають в Артучилищі. Приїхав у Артучилище, черга була на вулицю, отримати зброю було нереально. 25 числа я знову приїхав, вже на вечір я отримав зброю, але не було патронів”, – згадує доброволець Григорій Шульга.
А вже за кілька годин біля колишнього Артучилища відбувся бій із російськими військовими. Проти окупантів його вели бійці-десантники 81-ї бригади та сумські добровольці.
“Колону ми розстріляли, вони йшли з паливними баками у бік аеропорту, щоб зарядити свої танки, щоб вони сюди зайшли. Але так вони й не зайшли. Коли ми їх розбили, наші хлопці пішли подивитися, що вони там везли. Везли парадну форму. За взяття Києва, Харкова, Сум — нагороди вже були готові”, – говорить боєць 81-ї окремої аеромобільної бригади Руслан з позивним”Bumblebee”.
Пізніше, росіяни рухаючись колонами на Київ, уникали їхати через Суми. У перехоплених Службою безпеки телефонних розмовах, російські військові розповідали таке:
“Ми в’їхали спокійно, а тепер виїхати не можемо. – А для чого ви туди в’їхали? Ми маємо проїхати через місто “Сумі”, а через місто “Сумі” іще жодна колона наша не виживала”.
Однією з причин цього став спротив самих сумчан, розповідає колишній військовий Микола Бордюгов. 24 лютого чоловік очолив штаб добровольчого формування міста, що збирав інформацію про переміщення ворога і координував сили спротиву.
“Вони прекрасно знали, що зброя у населення в м. Суми є, що роздано і в населення близько 10 тисяч одиниць було стрілецької зброї, тому це було дуже стримуючим фактором”, зазначає начальник штабу добровольчого формування Микола Бордюгов.
За його словами, російські військові мали з собою карти часів Другої Світової війни.
“Фактично переміщення німецьких військ, от вони як по шаблону, фактично, і рухалися по цих напрямках”, – говорить начальник штабу добровольчого формування Микола Бордюгов.
На півдні області російські танкові колони заходили через митний пост “Велика Писарівка”. За словами Миколи Бордюгова, тут їх зустріли українські танкісти. Також колони важкої техніки зайшли через прикордонне село Грабовське в напрямку Сум. Близько 450 одиниць броньованої техніки зупинилося під Сумами в селі Велика Чернеччина. В цьому напрямку сумчани почали готувати декілька ліній оборони. Також колони росіян рушили через пункт пропуску “Покровка” в напрямку селища Краснопілля.
У селах навколо Сум з перших днів повномасштабного вторгнення почали діяти невеликі групи добровольців, розповідає Андрій Фролков – командир однієї з таких груп. 27 лютого він дізнався, що велика група російської бронетехніки почала рух із села Велика Чернеччина. Добровольці на кількох автівках виїхали слідом. Під селом Токарі знайшли покинутий росіянами БТР.
За словами Андрія Фролкова, ще був знайдений БМП. Інші автівки зустріли дорогою трьох російських танкістів.
Вони були зі зброєю, в повній амуніції. Ми з машин повискакували, дали команду: “Лягати на землю!”. Вони попадали одразу”, – згадує доброволець Ігор Мокренко.
Російських танкістів добровольці взяли тоді у полон, згодом обмінявши на українських полонених. Інша група добровольців захоплювала російську техніку.
“Поступила інформація, що в районі Токарів стоїть техніка. Ми ж такі — ок, поїхали працювати по ній.Треба було зняти БК, щоб місцеві його не забрали, оскільки місцеві його почали також курочити. Вкинули в бус і собі поїхали. Коли передавали — сапери на нас дивляться: а ви, кажуть, хлопці – хто? Ми кажемо — ДРГ “Ромашка”. Та ні, говорять, ви як Чіп і Дейл — “слабоуміє і отвага”. Тому що перед тим, як возити БК, з нього потрібно викручувати підривачі”, – розповідає боєць ДФТГ “Ромашка”.
Зі східного напрямку росіяни зайшли через митний пост “Юнаківка”. Працівникам поста та прикордонникам вдалося заздалегідь покинути пост. Північніше російські військові розбили й розграбували пункт пропуску “Рижівка”. Великі колони росіян зайшли через прикордонне село Бояро-Лежачі. Всіх, хто був 24 лютого на митному посту “Бачівськ”, російські військові взяли у полон. Згодом відпустили цивільних, а частину прикордонників і на зараз тримають в полоні.
24 лютого розпочалися важкі бої за Охтирку, де тоді були зосереджені найбільші в області українські сили. Першими узялися до зброї бійці місцевої інженерної частини – 91-ї бригади. Військовослужбовцям, задачі яких — розмінування, налагодження переправ та будівництво фортифікаційних споруд, довелося стати бойовою піхотою.
“Передали по рації, що рухається колона в нашу сторону, ми виїхали БТРом з-за магазину і коли вже вони почали рухатись, ми відкрили по ним вогонь. Рухалися БМП, танки. Ми, мабуть, влучили танку по триплексах (оглядові щілини водія танка – прим. авт.) і його на цьому перехресті почало крутити”, – говорить головний сержант роти 91-ї бригади Володимир Турченко.
Чоловік згадує, що вони з побратимами покинули бронетранспортер і, зайнявши позиції за сусідніми будинками, відкрили вогонь по колоні зі стрілецької зброї.
“Зрозуміло, що ми з АК-47 (автомат Калашникова – прим. авт.) нічого їм не могли зробити, але вже коли проходила їхня колісна техніка ми їм нанесли багато збитків. Одного “Урала” ми підбили із “Мухи” (реактивний протитанковий гранатомет – прим. авт.) отам біля дому”, – розповідає Володимир Турченко.
Надвечір мешканці Охтирки почали сходитися до інженерної частини, щоб отримати зброю. Колишній військовий Ігор Біленко прийшов у військову частину 24 лютого, коли тут вже тривав бій із розвідувальною групою Кантемирівської танкової дивізії.
“Їх задача була вийти на міст с. Климентове, там закріпитися і тримати міст для проходу основної колони, яка чекала біля Грайворона (Російська Федерація – прим. авт.), – говорить доброволець Ігор Біленко.
Щоб не допустити прориву росіян в Охтирку, до села Климентове 24 лютого була направлена група саперів для підриву мосту через Ворсклу.
“Міст було підготовлено до руйнування в дуже короткі терміни, але надійно. На ньому знаходилося 2,5 тони вибухівки. Підрив було здійснено 25 лютого близько третьої години дня за наказом командира частини”, – зазначив сапер 91-ї бригади Ярослав Соболєв.
Поки бійці 91-ї бригади знищували перші колони окупантів, піхота 93-ї “Холодноярської бригади”, готувалася до оборони. З артилерії в них було лише 12 САУ “Гвоздика”.
“Я тоді почув, що проти нас стоїть перша танкова армія Російської Федерації. Для мене, на той час, було усвідомлення, що перша танкова армія – це нічого собі! Чи зможемо ми?, – згадує офіцер 93-ї бригади Юрій з позивним “Бєлий”.
26 лютого старший офіцер дав Юрію контакт чоловіка, який організував мережу місцевих спостерігачів по всьому району.
“Вже був зрозумілий фронт, вже було зрозуміло де ми, а де супротивник, вже було зрозуміло якими дорогами він їде і все завдячуючи місцевому спротиву, який був нашими очима всюди”, – розповідає офіцер 93-ї бригади Юрій.
Не зумівши пройти через Охтирку, росіяни, по обіді 26 лютого, почали атакувати місто з повітря.
“На казарму прийшла одна ракета, на штаб і на медчастину — ракета і бомба, і одна бомба впала на вулицю Червоноармійську. Приблизно загинуло в казармі близько 70 чоловік, поранених троє ми дістали. А на медчастині 10 чоловік живих ми дістали до другої години ночі”, – розповідає доброволець Ігор Біленко.
В медчастині, каже Ігор Біленко, загинуло близько 20 людей. Солдат Олександр Шнайдер займався розбором завалів медчастини. Говорить: це була найстрашніша робота в житті.
“Саме страшне, що людей, які постраждали в тій казармі, їх почали приносити сюди, для надання медичної допомоги. І тут вийшло так, що коли був прихід, медсестра, коли надавала допомогу пораненому, вона його просто отак накрила і так їх і розкопали разом”, – говорить військовослужбовець 91-ї бригади Олександр Шнайдер.
30 днів росіяни обстрілювали місто з артилерії, скидали авіабомби, але захопити так і не змогли.
Охтирка, 12.03.2022. Фото: Суспільне Суми
Після 40 днів окупації Сумщини, 4 квітня, ЗСУ вибили російську армію з території області.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ