На 102 році помер відомий в Охтирці та на Сумщині тренер, педагог Касацький Анатолій Вацлавович. Це людина, яка все життя своє віддала вихованню підростаючого покоління, підтримала і спрямувала на вірну життєву дорогу тисячі вихованців.

Анатолій Вацлавович народився 13 березня 1917 в селі Сонячному в родині службовців Іванівської дослідної станції. У 1 клас пішов у селі Каплунівка, а в 4 клас – у селі Пархомівка Харківської області. Закінчив 7 класів. Вступив до Краснокутського робфаку, але не довчився, почався голодомор 1933 року. Щоб уникнути голодної смерті, довелось їхати до сестри та зятя в місто Котлас (Архангельська область), а потім, разом з ними, поїхав до Криму.

У 1937 році вступив до технікуму фізичної культури в м. Феодосія, який закінчив у 1940 році. Після навчання працював 1 рік головою Ялтинського міського комітету фізичної культури і спорту.

У травні 1941 року, за 1 місяць до початку війни, був призваний на строкову військову службу в інженерний полк у м. Ярославль. Як почалась війна, його направили до окремого інженерного полку 29-ї стрілецької дивізії командиром відділення батальйону ПТР. Під Вязьмою отримав перше поранення, всього був поранений тричі. Пройшов із боями велику територію 1-го та 2-го Українських фронтів, дійшов до Трансильванії (Угорщина) де і був поранений втретє. Пораненого направили спочатку в м. Харків, а потім у м. Золочів на лікування.

Після лікування Касацький був направлений до Охтирського військкомату (попросився сам, бо тут жила мати).

Після війни вступив на навчання до Лебединського учительського інституту, але провчився тільки 1 рік. Починаючи з 1945 року працював у м. Охтирка в школі № 7 (1 рік), у школі № 1 (9 років), в Охтирському педучилищі (2 роки). Директором Охтирської спортивної школи працював 6 років. До виходу на пенсію Анатолій Вацлавович працював у школі-інтернаті.

У 1947 році одружився, 1948 – народилася донька Євгенія, 1949 – син Володимир (інвалід з дитинства І групи). Має двох онучок, Іру і Жанну, і двох правнуків. Дружина, Віра Прокопівна, з якою прожив 63 роки, померла 2010 року. Була вчителем початкових класів.

Після виходу на пенсію Анатолій Вацлавович працював ще близько 10 років на заводі «Промзв’язок», відповідав за спортивний інвентар. Має 48 років загального трудового стажу.

За участь у бойових діях нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня; у мирний час – орденом Вітчизняної війни І ступеня 1985 року, відзнакою Президента України орденом «За мужність» III ступеня 1999 року; медалями «За перемогу над Німеччиною», «Захиснику Вітчизни», медаллю Жукова, а також у мирний час – «За доблесну працю». Отримував пенсію за особливі заслуги перед Україною.

Має статус інваліда Великої Вітчизняної війни 1 групи.

Вихованці його пам’ятають, як гарного вчителя, вірного товариша та гарну людину. Прощання відбудеться 3 травня о 13.00 годині за адресою пров. Спортивний, 5.

Джерело: omvk.sm.ua

Поділитися в соціальних мережах