Розкуркулені: радіо “Свобода” написало про сім’ю із Сумщини
Радіо Свобода спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду розпочало спеціальний проєкт – «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство». У рамках спецпроєкту історії своїх розкуркулених предків пишуть люди з різних регіонів України і з-за кордону. Історію свого роду із Конотопщини надіслала Ірина Синькевич.
“Історію свого роду батько мені розказав у 1990-х роках, незадовго до своєї смерті, коли Україна здобула незалежність. До того часу він і мама старались цю тему не піднімати і не тривожити татову пам’ять, бо тяжко було йому згадувати своє дитинство, своє сирітство і голод.
Народився батько в 1928 році на Сумщині – у селі Попівка Конотопського району в родині заможного господарника. Таких назвали куркулями. Мати батькова, Марфа Супрун, була восьмою дитиною – наймолодшою у великій родині Антона Супруна. Вона залишилася після одруження з чоловіком Іваном Маленком жити зі своїми батьками, а всі її старші брати вивчилися і жили своїм життям.
Один був авіатором, знав Ігоря Сікорського, можливо, якось співпрацював із ним, другий був інженером-залізничником, ще один був офіцером. За інших тато не розказував.
Дід мав великий будинок на 8 кімнат, мав багато землі. Розкуркулення почалося в 1930 році, тато мав 2,5 роки, а його сестра Антоніна 5 років.
За одну ніч всіх вивезли, був страшний плач і розпач в родині. Забрали всіх, хто був у хаті. Дітей вдалося віддати сусідам, а ті потім передали далеким родичам і, дякуючи їм, діти вижили.
Перший раз зустрілися аж наприкінці 50-х років, коли вже мали по 25-30 років. От так мій тато у 2,5 роки залишився круглим сиротою, перейшов через голод і холод, але, дякуючи Богу і тим далеким родичам, вижив.
У 13 років він прибився до авіамайстерень і там жив як «син полку», допомагав ремонтувати літаки, підносив деталі, робив важку роботу, будучи підлітком. Пройшов із тим авіаполком усю війну – аж до Будапешту, відслужив в армії і залишився на Західній Україні.
Мій тато вивчився, працював редактором районної газети, одружився. Народилось 4 дітей, вже є внуки і правнуки. З мамою в 1958 році їздив на свою батьківщину – у Попівку, показував свою хату, де в той час і до сьогоднішнього дня є сільська рада.
Найголовніше, що його в селі впізнали і ті, які були причетні до розкуркулення, написали колективний лист в обком партії, що «на західній живе внук куркуля».
Цей лист татові показував секретар обкому партії, який викликав його на бесіду. Він виявився порядною людиною, лист показав, порвав і спалив, сказавши, що то «тільки ми двоє знаємо про нього».
По сьогоднішній день ми не знаємо, де вся родина. Тато перед смертю в 1996 році розказував, що всі були виселені в Норильськ, де і пропали. Чи вдалося комусь врятуватися, не знаємо. Так само не знаємо, чи врятувався хтось із татових дядьків, які мали свої родини.
Але хочу вірити, що десь у світі є хтось з великої родини Антона Супруна з села Попівка Конотопського району Сумської області”.