13 жовтня за участі педагогічного, учнівського колективу, представників громади, в урочистій обстановці на фасаді Старосільської загальноосвітньої школи була встановлена пам’ятна дошка Леоніду Черняку. На заході була присутня й співголова Національної платформи «Жінки за мир» Тамара Іщенко.

Вона зазначила, що Леонід Михайлович, як ніхто, заслуговує на людську пам’ять. «Його завжди любили діти, педагоги, батьки учнів. Я вважаю, що він – учитель з великої літери, неповторна особистість, людина високої відповідальності і обов’язку. Все своє життя він віддав науці, був професором кафедри загальної та експериментальної фізики Сумського державного університету, Заслужений науково-педагогічний працівник, доктор технічних наук. Ми маємо пишатися такими земляками», – говорить Тамара Іщенко.

Леонід Черняк після закінчення з відзнакою Сумського педагогічного інституту ім. А.С.Макаренка (одночасно фізико-математичний факультет та факультет іноземних мов) у 1954 році за власним бажанням пішов працювати сільським учителем. Першою його школою стала Червоносільська середня школа. Оскільки сам був із села, то намагався зробити усе, що міг краще для дітей і для їх рідних, бо в той час багато з них мали тільки маму, або навіть тільки бабусь і дідусів. А життя було важке, післявоєнне.

Педагог прищепив дітям любов до фізики, астрономії, політехнічного навчання, а продовженням уроків стали радіо-, фотогурток, екскурсії на виробництво, пошукова робота зі встановлення імен загиблих за село. Леонід Черняк не просто викладав, він жив життям дітей. І вдячні учні, перший післявоєнний випуск, що зібрався через 50 років 9 червня 2005 року, нагородив словами найщирішої вдячності свого улюбленого вчителя. Там же виникла ідея, яку Леонід Михайлович втілив у життя, написавши книгу-меморіал «Діти війни – червоносільці» із серії «Літопис малої Батьківщини», в яку увійшли спогади учнів, живі сповіді про їхні долі, без цензури та редагування.

Подальша професійна доля Черняка Л.М. пов’язана із Сумським державним університетом. Після закінчення аспірантури із методики викладання фізики (науковий керівник А.В.Пьоришкін, за підручниками якого училися багато поколінь радянських учнів), він, пропрацювавши 9 років у сільській школі, як ніхто розумів, чому варто навчати студентів. Йому належать 121 наукова і науково-методична публікації, три підручники із фізики для вищої школи 15 авторських свідоцтв і патентів.

Якось Леонід Черняк сказав: «Я у своєму житті намагався зробити і робив усе для того, щоб наш народ, у тому числі й червоносільці, жили краще і щоб діти, яким я вкладав свою душу і викладав фізику та інші дисципліни, після мого навчання були мислячими, справедливими, культурними. Я люблю свій народ, так мене виховали батьки та країна».

Після смерті Леоніда Михайловича його випускники стали ініціаторами збереження пам’яті про свого вчителя. Це бажання підтримали педагогічний колектив Старосільської (Червоненської) загальноосвітньої школи, керівництво та депутати села, його рідні і близькі. Тепер на школі, яка дала Леоніду Михайловичу старт в довге професійне життя, встановлена пам’ятна дошка, з якої він зустрічає й проводжає учнів навчального закладу.