У Сумах працює контактний музей, де зберігають зуби мегалодона й кістки мамонта, знайдені на Сумщині
Посеред панельних дев’ятиповерхівок Харківської є місце, що зовні нагадує типовий дитячий садочок. Лише якщо наблизитися до його воріт, можна помітити табличку «Природно-заповідний фонд України. Ботанічний сад “Юннатівський”». За рогом розташований ще один вхід, що веде до ферми з фазанами, велетенськими голубами, диким зайцем та іншими тваринами.
Усе це — Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради (скорочено — ЦЕНТУМ СМР) або, простішими словами, позашкільний заклад, що, окрім гуртків, має три музеї, живий куточок, ботанічний сад і теплицю з 300 видами кактусів. Сам центр натуралістичної творчості існує з 70-х років минулого століття. До реорганізації це була міська станція юних натуралістів. Ми відвідали її, щоб розказати про те, як заклад працює зараз та що або кого цікавого можна в ньому зустріти.
Від садиби Линтварьових до дитячого садочку на Харківській
ЦЕНТУМ СМР розташований у двоповерховій будівлі дитячого садочку ще радянського зразка на Харківській, 13. Стіни дотепер прикрашені старими мозаїками з казковими персонажами, що одразу привертають увагу. На одній з них — Колобок, що навіки заціпенів на носі Лисички.
Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді в Сумах розпочав роботу як станція юних натуралістів у 1973 році. Ініціатором його створення був педагог Сергій Шевченко. Спочатку заклад працював у приміщенні станції юних техніків, де проводили гуртки акваріумістики, ентомології та квітникарства. Уже через два роки в 40 гуртках навчалося близько 600 дітей.
У другій половині 1970-х заклад переїхав до будинку колишньої садиби козацько-міщанського роду Сумщини Линтварьових на Луці. На прилеглій території облаштували навчальні ділянки, сад, квітники й теплицю. Станція стала міським координаційним центром екологічної освіти школярів.
1987-го заклад переїздить до дитячого садочку на тодішній вулиці Свердлова (теперішня Лучанська). У 90-х з’явилися нові напрями — учнівське лісництво «Паросток», гуртки юних біологів і екологів, також відкрили Музей хліба і краєзнавчо-етнографічний музей. Кількість гуртків виросла до 150.
Наприкінці 90-х станція востаннє змінює свою локацію на приміщення двоповерхового дитячого садочку на Харківській. 2006 року заклад реорганізували у Центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді. На території створили ботанічний сад «Юннатівський», площею понад гектар, де росте близько трьох тисяч видів рослин.
Роботу ЦЕНТУМу підтримує 60 працівників, із них 42 керують гуртками. Проте зараз до них майже не ходять відвідувачі: за наказом Сумської міської ради заняття проводять у дистанційному форматі, лише час від часу дітям дозволяють приходити до закладу, коли немає тривог. У цей час вони годують улюблених морських свинок, роблять щеплення кактусам чи просто проводять час з однолітками, якого їм може не вистачати під час онлайн-навчання.
Всередині будівлі — ціла розгалужена система вузьких коридорів, що ведуть до різних кімнат. Директорка закладу Людмила Харламова, з якою зустрілися біля входу, каже, що на екскурсію всім ЦЕНТУМом треба щонайменше три-чотири години. Тож ми вирішили зосередитися на живому куточку, ботанічному саду й теплиці. На відміну від спеціалізованих гуртків, сюди можуть ходити не лише діти, але й будь-хто з сум’ян.
Де живе бородата агама, павук птахоїд та індійський паличник?
Спершу йдемо до дверей із написом «Живий куточок», за якими нас чекає завідувачка відділу Валентина Іванівна. Говорить, що працює тут настільки давно, що вже перестала рахувати. Перебираючи спогади кілька секунд, усе ж пригадує, що в професії з 1981 року. А це вже понад три десятиліття.
Починала як керівниця гуртка, зараз керує біологічним відділом. Вона опікується приблизно 35 видами декоративних птахів і тварин. Каже, що після 22 лютого кількість тварин зменшилася: раніше в ЦЕНТУМі активно практикували розмноження, але через непередбачувані обставини поки на це не наважуються.
Коли згадуємо про початок повномасштабного вторгнення, Валентина Іванівна ділиться, як переживали перші дні з колегами. ЦЕНТУМ не був готовий до облоги міста, але запаси вдалося поповнювати завдяки небайдужості сум’ян, що ділилися їжею своїх домашніх улюбленців. Приносили й власних тваринок, щоб працівники тимчасово доглянули за ними поки власники були вимушені евакуюватися. Тоді весь «Живий куточок» заставили клітками з улюбленцями. Поступово господарі поверталися до своїх друзів.
— Ми не могли сказати «Ні». Ми ж педагоги. А що таке педагог? Це коли 24 лютого по місту їздили ворожі танки, а ми йшли на роботу, бо в нас була педрада, — каже Валентина Іванівна.
Разом із Валентиною Іванівною проходимо повз її кабінет і потрапляємо до «Живого куточка», що розділений на дві кімнати. В одній живуть гризуни, до яких час від часу навідуються діти, щоб поспостерігати. Завідувачка розповідає, що для багатьох це єдина можливість погратися з ними, бо батьки не дозволяють тримати домашніх улюбленців. Дехто настільки зближується з місцевими хом’ячками чи пацюками, що дає їм власні імена.
В іншій кімнаті по центру стоїть клітка з сірою папугою, яку звати Глаша. Вона слідкує тут за порядком і відстоює особисті кордони, бо щойно ми до неї наблизились, то закричала, наче сирена.
За кліткою Глаші — величезний скляний вольєр із драбиною, який на перший погляд здається порожнім. Лише після того, як із кишені дістати заготовлений гостинець — банан, з-під вікна визирає маленька голова із зеленим і коротким, як колючки в їжака, волоссям. Це Машенька, карликова зелена мавпа. Місцева рок-зірка, фанатка бананів й фаворитка відвідувачів.
Валентина Іванівна каже, що через відсутність опалення Маші зараз холодно, тому практично весь свій час та проводить поблизу обігрівача. Це одна з основних теперішніх проблем у ЦЕНТУМі. Якщо їжу й ліки приносять волонтери, а місцева влада виділяє кошти на закупівлю зерна, то від аварійних чи планових відключень світла центр не застрахований. Мають генератор, що працює в робочі години, проте вночі ввімкнути його нема кому.
Тепло потрібне не лише Маші. У сусідньому вольєрі живуть індійські паличники, яких Валентина Іванівна із захватом, що притаманне біологам, демонструє на свої руці. Вони — природні маскувальники: змінюють форму тіла для захисту й візуально нагадують зелені гілочки дерев. Недалеко під одним дахом й тепловою лампою уживаються зелена змія й агама з павуком птахоїдом, а за ними, вже в іншому скляному куточку, літає близько 40 папуг різних видів.
Помічаємо, що один із птахів самотньо сидить в окремій клітці поки інші розважаються на гілках дерева — його спеціально встановили як хаб для пернатих. Валентина Іванівна розказує, що цього одинака звати Кєша. Він 13 років прожив разом із водієм тролейбуса, який на початку повномасштабного вторгнення пішов до армії.
Чоловік приніс Кєшу в ЦЕНТУМ і попросив працівників доглянути за ним, але за умови, що папуга житиме окремо від інших. Викладачі центру тримали з військовим контакт і надсилали відео з пернатим, щоб запевнити, що все гаразд.
Та пару років тому господар Кєші перестав виходити на зв’язок. Згодом до ЦЕНТУМу прийшов його бойовий товариш і сказав, що той зник безвісти. Працівники досі доглядають за Кєшою і виконують настанови власника, сподіваючись, що старі друзі знову зустрінуться.
Зуби мегалодона, кістки мамута й сумські молюски
Прощаємося з Валентиною Іванівною і йдемо далі по коридору — у кабінет з акваріумами й музеєм палеонтології. Цим комплексом керує Олег Борисович. Він доглядає за рибками, проводить екскурсії дітям й паралельно веде гурток української мови. Чоловік почав працювати тут наприкінці 80-х років після армії. Спершу був в обласній станції юннатів, згодом перевівся у міську.
Про музей палеонтології каже, що його відкрили у січні 2025 року. Основою стала колекція місцевих дослідників Владислава Вертеля і Дениса Григор’єва, що проводили приватні експедиції всією Сумщиною.
У найкращих традиціях Гуцана (власник приватного музею «Причал Одіссея» у Сумах), експозиція контактна. І це єдиний палеонтологічний музей такого зразка в Сумах. Кожен охочий може потримати в руках зуб гігантської 20-метрової акули або кістки мамута з Путивльського району, мушлі наутілуса або раковину молюска, що має назву Сумська Белемнелла.
Олег Борисович сказав, що у працівників з 12:00 до 12:45 обід запланований. Тож щоб не відволікати людей від законної перерви й встигнути обійти всю територію, нам довелося поспішати. Наступна зупинка — натуралістичний відділ з фермою, що розташований у дворі ЦЕНТУМу.
Звідки на Чешці беруться лебеді
Натуралістичним відділом керує Григорій Іванович. Він також почав роботу в закладі десь на початку 90-х. Разом із ще двома працівниками доглядає 20 видів тварин і близько 27 порід пташок. Серед них — і сріблясті фазани, і лебеді, і римські голуби, й навіть дикий заєць, якого вигодували й одомашнили.
Дорогою до вольєрів бачимо маленьку дівчинку чотирьох років, що з татом годує рудого котика. Григорій Іванович люб’язно вітається з ними й питається, як справи. Потім пояснює нам, що цю дівчинку приводили знайомитися з тваринками фактично від народження і стали постійними гостями тут.
У натуралістичному центрі живуть і павичі, у яких тілько-но розпочалося щорічне линяння. Перші яскраві пір’їни до весни вже будуть завдовжки з півтора метра, каже Григорій Іванович. А ще павичі й інші пташки носять особливі окуляри на дзьобі. Ці аксесуари знижують їхню агресивність під час шлюбного періоду через те, що обмежують поле зору.
Далі підходимо з Григорієм Івановичем до вольєрів, у яких сидять голуби різних порід: м’ясні мондайни, поштові, велетенські римські. Чоловік каже, що частенько бере поштових голубів з собою у село до матері, де відпускає їх і спостерігає, через який час вони повертаються в ЦЕНТУМ. Особливістю цієї породи є те, що незалежно від місця вона завжди знаходить шлях додому.
Окрім здоровенних голубів, нам вдалося зустріти й качок-рекордсменів вагою до 11 кілограмів. А також курей породи юрловська голосиста, що несуть найважчі яйця (до 110 грамів) і замість стандартного «Ку-ка-рі-ку» мичать, як бички.
Під час екскурсії Григорій Івановича розказує, що ЦЕНТУМ — ще й притулок для ослаблених чи поранених птахів, яких щороку знаходять і приносять містяни. Тут їх намагаються вилікувати та прогодувати. Близько дев’яти років тому сюди потрапив лебідь, що під час польоту врізався в електропроводи й впав на землю. Через це він втратив око, тому, каже керівник натуралістичного центру, на жаль, не може далі жити в дикій природі й залишився в ЦЕНТУМі.
А тих водоплавних птахів, яких вдалося вилікувати, повертають у природні водойми міста: Псел або Чешку. Так зусиллями лише трьох людей на сумських озерах і річках поповнюється генофонд лебедів, качок, водних курочок і лисок.
Сад із деревами, що пережили динозаврів, і ягодами годжі
Між вольєрами натуралістичного відділу розкинулися стежки до клумб, теплиці й невеличкого саду, що заснували у 2010 році. Прогулюємося ними разом із керівницею ботсаду Оленою Миколаївною і заступницею директорки Світланою Борисівною. Тут є і реліктові дерева, і кущі ягід годжі, й алея первоцвітів, серед яких багато червонокнижних видів. Окрему ділянку виділили для лікарських рослин. А деякі квіткові композиції на клумбах особисто оздобили батьки разом із дітьми наймолодшого гуртка.
Прогулюючись територією ЦЕНТУМу, можна натрапити на магнолії, що через еволюцію запилюються лише жуками, бо ті з’явилися раніше бджіл, а ще на гінкго — хвойне дерево епохи мезозою, що ділило земну кулю разом із динозаврами близько 200 мільйонів років. Якщо придивитися до його листочків, то можна помітити маленькі хвоїнки, що зрослися між собою. Таких дерев у центрі лише три: одне з них отримали за перемогу в конкурсі на найкраще лісництво.
За хвойними деревами обабіч центрального входу стоїть невеличка будівля зі скляними стінами. Після прогулянки ботанічним садом ми заходимо до неї. Усередині пахне вологою землею й зеленню. Теплицю збудували у 2016 році. Тут росте понад п’ять сотень видів рослин, серед яких кактусів лише видів триста. Окрім них, також вирощують сукуленти, лаванду, троянди, навіть саговник і гранат, що дає невеличкі плоди.
Завідувачка природничо-гуманітарного відділу Віта Миколаївна з гордістю показує кактуси різних розмірів, щоб роздивилися поближче.
— Колекція збиралася десятиліттями. Є рослини, що пережили кілька переїздів. Під час війни ми зберегли її повністю: частину переносили до навчальних кабінетів, частину вкривали ковдрами й агроволокном, коли вимикали світло, — каже вона.
У теплиці діти вчаться висівати насіння, пікірувати й прищеплювати рослини. Найбільше цим цікавляться хлопці, ділиться Віта Миколаївна, — особливо щепленнями. Люблять спостерігати, як із насінини виростає нова рослина, створювати власні маленькі колекції, мірятися кактусами й обмінюватися ними.
Заступниця директорки Світлана Борисівна, що стояла у цей момент поруч, говорить, що деякі вихованці потім пов’язали своє життя з наукою й повертаються сюди вже з власними дітьми.
— Я раніше викладала гурток кактусівництва. Й один хлопчик ходив до мене з п’ятого по 11 клас. Зараз він уже виріс, пов’язав своє життя з наукою і працює в аграрному університеті. Але свою колекцію кактусів і досі зберігає з тих часів. Нещодавно привів свого шестирічного сина займатися до нас. Відчуваєш гордість за те, що ми все ж таки якусь краплиночку добра дали дітям, — додає Світлана Борисівна.
Підписуйтесь на нас у ТЕЛЕГРАМ
Підписуйтесь на нас в ІНСТАГРАМ