Талановитий уродженець Уланового, що на Глухівщині, Георгій Химич став автором 56 винаходів і 76 патентів у США, Англії, Германії, його перу належать 8 монографій. Доктору технічних наук, члену-кореспонденту Академії наук, Герою Соціалістичної Праці СРСР виповнилось 110 років від дня народження.

Георгій Лукич Химич – видатний вчений і конструктор, стояв біля витоків нового важкого машинобудування в СРСР. На його рахунку – створення першого вітчизняного рельсобалочного стану, криволінійних установок безперервного розливу сталі, автоматизованих блюмінгів. Автор 56 винаходів і 76 патентів у США, Англії, Германії. Його перу належать більше 80 наукових статей та 8 монографій. Доктор технічних наук, член-кореспондент Академії наук, лауреат Сталінської премії I ступеня в 1950 р. та Державної премії СРСР у 1979 р. У 1958 р. удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці СРСР. Більш ніж чверть століття, починаючи з 1958 року, ця людина очолювала відділ конструювання прокатного обладнання на Уралмаші. Під його керівництвом було створено і змонтовано понад 60 прокатних станів і установок, які, здебільшого, ще й сьогодні працюють на металургійних підприємствах у країнах колишнього СРСР, а також у Японії, Індії, Китаї, Фінляндії, Польщі, Чехії, Угорщині, Болгарії та деяких інших.

Георгій Лукич прожив складне і в той же час надзвичайно змістовне, плідне життя. Народився він 4 листопада 1908 року, як уже згадувалося, в с. Улановому Глухівського повіту. Його сильна, цілеспрямована вдача почала проявляти себе вже в юні роки. Закінчивши церковно-приходську школу, хлопець вступив до 4-го класу Уланівської семирічки. Однак через два роки її закрили. Тоді Георгій самотужки опанував повний курс семирічки і успішно склав усі іспити. Це відкрило йому шлях до Глухівської профтехшколи, після закінчення якої півтора роки працював креслярем на Шалигинському цукровому заводі.

У квітні 1929 р. за покликом гарячого серця, як багато хто з молодих людей у ті роки, вирушив на новобудови Уралу. Там влаштувався на будівництві Уралмашу. Через рік склав іспити до Уральського індустріального інституту, який закінчив у 1936, отримавши диплом інженера-механіка. В цей момент, як згадував сам Георгій Лукич у одному з листів на батьківщину, справді здійснилася найзаповітніша мрія. Тепер він конструктор другої категорії. А через три роки – вже керівник конструкторської групи.

Коли почалась війна, Г.Л. Химич як цінний для виробництва працівник мав «броню» від призову до армії, але не скористався нею. Артилеристом воював під Москвою, Вітебськом, Кенігсбергом, Пілау. Два ордени Вітчизняної війни, орден Червоної зірки та медалі красномовно свідчать, що цей важкий іспит Георгій Лукич витримав гідно.

Після демобілізації він з головою поринув у роботу по відновленню зруйнованої війною економіки. Але надзвичайна завантаженість не завадила підтримувати тісні стосунки з малою батьківщиною: коли випадала можливість, то приїздив у рідне село.

nedelya.info

Поділитися в соціальних мережах