Житель Сумщини відвідав на байку більше 50 країн
Глухівчанин Володимир Романенко у своїй скарбничці мандрівника має 83 країни, дві третини з яких відвідав на байку.
Володимира Романенка можна без перебільшення назвати істинним мандрівником. Бо він у свої 59 років встиг відвідати 83 країни та туристичні місця, де багатьом ніколи і не судилось побувати. Притому лише третину цікавих точок світу Володимир відвідував на літаку чи лайнері, у більшості ж місць він побував на байку. Болотами, хащами, гірськими підвищеннями він добирався у найвіддаленіші точки. Окрім футболу, саме туризм – це захоплення всього його життя. Пандемія, звичайно, сьогодні є перешкодою для багатьох його ще нових нездійснених маршрутів. Але він не втрачає часу і зараз подорожує територіями, які дозволені та відкриті.
Про особливості своїх подорожей на байку, сходження на Ельбрус, екзотичні тропічні смаколики та багато іншого Володимир поділився з журналістом.
Володимире, з чого почалось Ваше захоплення туризмом?
– Любов до подорожей почалася з дитячого віку. Коли я 13-річний футболіст разом з футбольною командою їхав на турніри за 40-60 км, то мені вже тоді відкриття інших місць дуже подобалось. Для нас то вже було подією. У 16 років побував на юнацькій футбольній першості в Карпатах, розумів, що хотів би і далі відкривати для себе щось нове в плані подорожей.
Коли це стало можливим?
– Реалізовуватися моя мрія почала, коли мені було 18. Тоді підзаробив певну суму грошей, дідусь додав, і в мене з’явився мотоцикл – Jawa 350. Ну тоді це було круто, як зараз, наприклад, іномарка. У 1982 році в Кишиневі проходив етап кубка світу з мотокросу, і ми з друзями вирішили відправитись туди на байках у свою першу велику подорож. Два дні там жили в наметах, спілкувались, насолоджувались спортивними шоу, після чого поїхали в Одесу, там я вперше побачив море. Тоді у мене виникла мрія: проїхатись усіма республіками СРСР. До її здійснення йшов 34 роки, у 2016 році побував у останній з республік колишнього союзу – Туркменії.
Більшість ваших подорожей відбувається на байку чи все ж таки більш пасивно?
– Я проаналізував і вийшло, що дві третіх – це саме мотопоїздки. Наприклад, одна з яскравих – подорож мотоциклом навколо Балтійського моря, яка охопила одразу 14 країн. Серед них – Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія.
Я так розумію, що залежно від обраного маршруту, має бути і відповідний мотоцикл?
– Ті, хто розуміються на подорожах, мене підтримають: мотоциклів повинно бути три. Це мінімум для нормальних подорожей. Перший мій – BMW 800 GS – це для дальніх поїздок. Саме на ньому побував у Норвегії, на Нордкапі, в Греції, Грузії і багато де ще. На ньому долаєш по 10 тис. км.
Цей транспорт дозволяє проїжджати тисячу кілометрів на день і це економить час, передбачений на всю подорож. Для гірського туризму потрібен мотоцикл на 400-500 кубів, для мене в ідеалі це «suzuki DRZ 400». Він має вагу в 130 кг, спеціальну гуму для пісків, каміння і т.п. Саме цей транспорт я відправив поїздом до Монголії, сам долетів туди літаком, а вже по Алтаю пересувався на «suzuki» – це саме те, що там було найнеобхідніше. Третій і найлегший мотоцикл у мене – «enduro KTM», 100 кг. На таких мотоциклах ми з товаришами їздили вузькими лісовими доріжками у Карпатах, де ходили партизани, іншим транспортом там просто не пробратись.
За стільки років захоплення у вас, напевно, є однодумці?
– Ще в 2011 році ми створили байкерський клуб «Мотопатріот», між собою проводимо і туристичні поїздки, і змагання. Це ліса, болота, і в такі подорожі ти з випадковими людьми не поїдеш, тут своя специфіка. Бо це і ендуромотоцикл, і відточена техніка їзди, і людина має бути прихильником такого туризму, бо це нелегко. А якщо брати міждержавні подорожі, то це здебільшого рух трасами, довгі дистанції, люди також мають бути підготовлені. Попутників шукають на спеціальних інтернет-ресурсах. Але все ж знайти їх нелегко, і не те, що вже у нашому місті чи області, а й країні. Ось, наприклад, на подорож у Монголію з усієї компанії я був один українець. До речі, це була найдовша моя мотопоїздка, яка тривала місяць.
Мототуризм – це дорого?
– Звичайно, це затратне захоплення. Більша частина витрат лягає на пальне. Але в мототуризмі і є фішка. Тут є можливість взяти більше емоцій, не витрачаючись при цьому на комфорт. Подорожуючи на байку, ти відвідуєш ті місця, в які важко було б інакше потрапити. Той самий Памирський тракт чи Омало – поселення в Грузії, куди можна потрапити тільки 4 місяці у рік, чи поряд з Омало – найвисокогірніше селище Європи – Бочорна – на висоті 2345 м. Якщо за автобусний тижневий тур у Новрегію люди платили по 1 тис.євро, то мені тритижнева подорож із дорогою обійшлась устільки ж. Ми не зупинялись ні в одному готелі, бо це дорого.
На Соловках винайняли будиночок для ночівлі. Крім цього, 13 ночей провели в наметі і це за полярним колом. Згадую про сходження на Ельбрус, коли ми на мотоциклах подорожували з глухівчанином Андрієм Циндрею Кавказом. Страшний вітер, доводилось навіть лежати і часом думати, як нам уціліти та вижити. Але все ж найвищу вершину Європи у 5642 м підкорили за 6 годин. У мене це вже було четверте сходження.
Байк – це транспорт для поодинокого туризму. А для сімейного відпочинку що для вас найкраще?
– 7 років тому вирішив спробувати круїз, тоді це було Середземне море. І сьогодні з впевненістю можу сказати, що саме для сімейного відпочинку – це найкраще. Коли я тільки планував спробувати подорожувати на круїзному лайнері, мені багато хто говорив: тобі не сподобається, бо ти любиш більш активний відпочинок. Але ні, я захопився. Там для себе знайде розвагу кожен. Якщо ти спортсмен, то навіть навколо лайнера можеш робити пробіжки по 650 метрів (це у півтора рази більше, ніж нашим стадіоном). Також готуючись відвідати те чи інше місто, завантажував спеціальну програму, і вже вона пропонувала, де побувати, що відвідати. Загалом, виходило насичено та емоційно. Оптимальний термін круїзу для мене – це 10 днів.
Чи подорожі пов’язані з порами року?
– Влітку здебільшого це наші рідні українські простори, бо і у нас чудова природа, клімат. Навіщо в цю пору року їхати ще кудись? Хіба що могли відвідати Карпати. В теплі ж краї, поки не трапився ковід, ми сім’єю відправлялись пізньої осені, взимку, також ранньою весною, бувало. Чудовий був трансатлантичний круїз у грудні, коли опиняєшся вздовж екватора у тропіках і занурюєшся у літо. Також практикували по місяцю жити в Індії та Індонезії.
Які враження справила на вас ця специфічна країна?
– Ви правильно підібрали слово, саме специфічна. За рік до сімейної подорожі ми з друзями пізнавали Індію на мотоциклах, взяли їх на прокат у Делі. Тоді для мене характеристикою Індії став вислів: це країна, де нема туалетів. Ночували в готелях, вони там дешеві – по 5 євро за добу. Але хаос, антисанітарія мене виснажили і я, відвідавши всі цікаві заплановані місця – це Тадж Махал, Варанасі, храми Кама Сутри – вирішив повертатись додому. На літаку полетів на Гоа і саме тут відкрив для себе інший світ. Якщо в континентальній Індії все було сіро-чорним для мене, брудним, то тут – наче Європа. Ті ж самі індуси, але вони вже окультурені. Всі будівлі яскравих кольорів, це нагадало казки Андерсена. А головне, я побачив, що тут відпочивають із маленькими дітьми. Природа соковита, дороги – мрія, клімат – супер. І я вирішив приїхати сім’єю на весь лютий. Це було місто Арамболь. Житло коштувало 250 доларів за місяць на чотирьох! Зараз ціни приблизно такі ж. Я тепер не дивуюсь, чому є люди з мегаполісів, які здають взимку свої квартири і їдуть зимувати саме в теплі краї. Від нашого житла до океану 1 км, жодного дощу не було, просто казка. Найзатратніше з цієї подорожі – дорога : білети на одного 600 євро в обидва кінці.
Чи доводилося вам куштувати екзотичні страви?
– У Тайланді пробував смажених коників. Ну це щось типу чипсів. А в Азії сам, не знаючи того, купив екзотику. Думав, що продається курка, на вигляд було схоже. Скуштував, а потім дізнався, що то якийсь тушканчик.
Яке місце відпочинку стало для вас найкомфортнішим, справило найбільше враження?
– Не задумуючись скажу, що це Канарські острови. Як не крутіть, але в теплі краї ми їдемо, перш за все, за погодою. Коли у нас дощ, сніг, а там благодать. В Україні листопад, на Канарах наш липень, ну і це все у поєднанні з цивілізацією, комфортом, атмосферою. Тут не підвищена вологість, як в Індонезії чи на Балі, тому для нас це рай взимку. Смішно, але і ціни в Іспанії нас багато разів приємно вражали, зокрема на продукти. У нас в маркетах буває і дорожче. Велике враження справила ще Грузія. По-перше, захоплення почалось із гостинності грузинів. Ото, як кажуть, що це найгостинніша нація, то так і є. Для них вислів: «Гість – посланець Бога» – це класика і притаманна саме цій нації. За 10 днів жодного разу не ночував у наметі, бо мене хтось забирав до себе додому. Грузини дуже поважають українців. А ще як почують, що ти подолав дві тисячі кілометрів на мотоциклі, то не дозволять залишатись на вулиці. Визначні місця країни не залишать байдужим нікого. У 2019 році там побували всією сім’єю у кінці березня, тоді ми поєднали і катання на лижах у горах, і відпочинок у Тбілісі чи на Алазанській Долині, де вже було +20. Сюди хочеться повертатись знов і знов. Як антипод – країна з найгіршими враженнями – Монголія. По- перше, мертва природа. Людей майже нема. В одній з поїздок на 300 км по пустелі Гобі не зустріли жодної людини, жодного авто. Для мене загадка: навіщо туристи туди їдуть. Ну, хіба що, не в прекрасну подорож, а на ралі – випробувати силу та спритність.
У чому особисто для вас інтерес подорожей?
Це життя. Це нові враження та емоції. Відома письменниця Агата Крісті сказала геніальну фразу: «Життя в подорожі – мрія у чистому вигляді». Ніякими словами не можна передати ті емоції та стан ейфорії, який охоплює вас, наприклад, на Ельбрусі. Як у Висоцького;Ты счастлив и нем и только немного завидуешь тем, другим, у которых Вершина еще впереди. Але сходження на Ельбрус це всього лише один із видів подорожі…
Сьогодні карантин, багато країн поки закриті. Але вже йде мова про ковідні паспорти, які відновлять можливості для подорожей. Що б ви порадили, аби відпочинок був бюджетнішим?
– По-перше, авіабілети купувати заздалегідь, це в рази дешевше. Я всі свої відпочинки здешевлюю, не звертаючись до туристичних агенств. Приїжджаю до вибраного місця, знаходжу сам житло. Для цього є гарний сайт Booking.com, який також дозволяє винайняти набагато дешевше те ж саме місце в готелі, яке б ви винаймали очно. Наприклад, у Індонезії, різниця онлайн бронювання складала 10 євро за добу з людини.
Володимире, з вашого великого туристичного досвіду скажіть: чи має Україна потенціал до туризму?
– Я дуже люблю природу і нашого рідного Полісся, і багатьох місць України. Це дар Божий нам. Але природа – це лише частина для здійснення туризму. Щоб хотілось сюди їхати людям, треба щоб вся цілісна картина була ідеальна або близька до такої. А у нас приїздиш у якесь історичне місце, захоплюєшся. А далі проїхав метрів сто чи кілометр, а вже і будиночки стоять занедбані, і сміття викинуте. І це одразу перекреслює все, позбавляючи відчуття повної насолоди. Все має починатися з влади. Якщо всі будуть працювати на своїх рівнях: патрульні – карати тих, хто не там паркується, комунальники – ставити смітники навіть у лісосмугах, поліцейські – виписувати штрафи за викинуте сміття і т.п, як це робить Європа, тоді це буде першою запорукою формування гарних територій, зокрема і для туризму.
